LITMIR.BIZ

Скачать книгу

на всіх поверхах увімкнено радіо. Секретарка передає прохання «першого» зайти до нього. Заходжу. У «першого» голосно працює телевізор, сам він, похмурий, сидить біля приймача, ловить то «Свободу», то «Німецьку хвилю»… «Бі-бі-сі»… Усе, що можливо. На столі список членів Державного комітету з надзвичайного стану… ГКЧП… як його потім назвуть. «Тільки Варенніков, – каже він мені, – викликає повагу. Усе ж бойовий генерал. Воював в Афганістані». Заходять другий секретар… завідувач оргвідділу… Починається в нас розмова: «Який жах! Буде кров. Заллємося кров’ю». – «Усіх не заллють, а заллють кого слід». – «Давно час рятувати Радянський Союз». – «Навалять гори трупів». – «Ну, все, Горбач догрався. Нарешті нормальні люди, генерали, прийдуть до влади. Безлад закінчиться». «Перший» оголосив, що вранішню планерку вирішив не проводити – про що доповідати? Жодних вказівок не було. При нас він подзвонив у міліцію: «Що у вас чути?» – «Нічого». Ще поговорили про Горбачова – чи то хворий, чи то заарештований. Усі більше схилялися до третього варіанту – втік із родиною до Америки. А куди ж іще?

      Так увесь день і просиділи біля телевізорів і телефонів. Неспокійно: хто там, нагорі, пересилить? Очікували. Я вам чесно скажу, вичікували. Усе це трохи нагадувало повалення Хрущова. Мемуарів уже начиталися… Розмови, звісно, про одне… Яка свобода? Свобода нашій людині – як мавпі окуляри. Ніхто не знає, що з нею робити. Усі ці ятки, базарчики… ну, не лежить до них душа. Я згадала, як кілька днів тому зустріла свого колишнього водія. Така історія… До нас у райком парубок потрапив одразу після армії. Через якийсь великий блат. Був страшенно задоволений. Але почалися зміни, дозволили кооперативи, і він від нас пішов. Зайнявся бізнесом. Я його ледве впізнала: стрижений наголо, шкіряна куртка, спортивний костюм. Це в них, як я зрозуміла, уніформа така. Похвалився, що за один день заробляє більше, ніж перший секретар райкому партії за місяць. Бізнес безпрограшний – джинси. Орендували з другом звичайну пральню й там роблять «варенки». Технологія проста (біда навчить коржі з маком їсти): звичайні, банальні джинси кидають у розчин відбілювача або хлорки, додають туди биту цеглу. Кілька годин «варять» – на штанях смуги, розводи, малюнки… Абстракціонізм! Просушують і приклеюють лейбл «Монтана». Мене одразу осінило: якщо нічого не зміниться, вони, ці продавці джинсів, незабаром нами командуватимуть. Непмани! І нагодують усіх, й одягнуть, як це не смішно. У підвалах заводи побудують… Так воно й сталося. Ось!! Тепер цей хлопець – мільйонер або мільярдер (для мене мільйон і мільярд однаково божевільна сума), депутат Держдуми. Один будинок на Канарах… Інший – у Лондоні… За царя в Лондоні жили Герцен і Огарьов, тепер вони… наші «нові росіяни»… Джинсові, меблеві, шоколадні королі. Нафтові.

      * О дев’ятій вечора «перший» іще раз зібрав усіх у себе. Доповідав начальник районного КГБ. Розповів про настрої серед людей. За його словами, народ підтримував ГКЧП. Не обурювався. Горбачов усім набрид… Талони на все, крім солі… горілки

Скачать книгу