Час second-hand (кінець червоної людини) - Светлана Алексиевич

Скачать книгу

повернулася звідти героїнею, вона там безперервно говорила. Розповідала про Сталіна, про вбивство Кірова, про Бухаріна… Її були ладні слухати день і ніч. Люди тоді хотіли, щоб їм відкрили очі. А нещодавно вона знову потрапила до лікарні, й скільки там була, стільки мовчала. Років п’ять усього й минуло, а реальність уже розподілила ролі інакше. Героїнею цього разу була дружина значного бізнесмена… Усім заціпило від її розповідей… Який у неї будинок – триста квадратних метрів! Скільки прислуги: кухарка, нянька, водій, садівник… Відпочивати з чоловіком їздять у Європу… Музеї – зрозуміло, а бутіки… Бутіки! Один перстень стільки карат, а інший… А підвіски… золоті кліпси… Повний аншлаг! Про ГУЛАГ або про щось таке ані слова. Ну, було й було. Що тепер сперечатися зі стариганами?

      Я заходила за звичкою в букіністичний – там спокійно стояли всі двісті томів «Всесвітньої бібліотеки» й «Бібліотека пригод», та сама – оранжева, якою я марила. Дивилася на корінці й довго вдихала цей запах. Лежали гори книжок! Інтелігенти розпродавали свої бібліотеки. Публіка, звісно, зубожіла, але не через це книжки виносили з дому, не лише через гроші – книжки розчарували. Цілковите розчарування. Було вже непристойно запитувати: «А що ти зараз читаєш?» У житті занадто багато змінилося, а в книжках цього немає. Російські романи не вчать, як домогтися успіху в житті. Як стати багатим… Обломов лежить на дивані, а герої Чехова весь час п’ють чай і скаржаться на життя… (Мовчить.) Не дай Бог жити за доби змін – кажуть китайці. Мало хто з нас зберігся таким, яким був. Кудись зникли порядні люди. Скрізь лікті та зуби…»

      «Якщо про дев’яності… Я б не сказав, що це був гарний час, він був огидний. Відбувся переворот в умах на сто вісімдесят градусів… Хтось не витримав і з’їхав з глузду, лікарні для душевнохворих були переповнені. Я навідував там свого друга: хтось волає: «Я – Сталін! Я – Сталін!», а хтось: «Я – Березовський! Я – Березовський». Таких ціле відділення – сталіних і березовських. На вулицях постійно стріляли. Повбивали величезну кількість людей. Щодня відбувалися розборки. Ухопити. Встигнути. Доки інші не встигли. Когось розорили, когось посадили. Із трону – в підвал. А з іншого боку, кайф – усе відбувається на твоїх очах…

      У банках стояли черги людей, які бажали почати свою справу: відкрити хлібну крамницю, продавати електроніку… Я теж був у цій черзі. І мене здивувало, як нас багато. Якась тітка у плетеному береті, хлопчина в спортивній куртці, здоровило, який скидався на зека… Більш як сімдесят років учили: не в грошах щастя, все найкраще в житті людина отримує безкоштовно. Кохання, наприклад. Але варто було з трибуни промовити: торгуйте, багатійте – все забули. Усі радянські книжки забули. Ці люди зовсім не були схожі на тих, із ким я сидів до ранку та бринькав на гітарі. Три акорди я абияк вивчив. Єдине, що їх об’єднувало з «кухонними» людьми, це те, що їм теж набридли червоні прапори й увесь цей непотріб: комсомольські збори, політзаняття… Соціалізм

Скачать книгу