Останні свідки. Соло для дитячого голосу - Светлана Алексиевич

Скачать книгу

чиї?

      – Німецькі.

      – Куриш, та ще й ворожі цигарки. Це зрада Батьківщини.

      Це була моя перша й остання цигарка.

      Одного разу ввечері мама сіла коло мене:

      – Я не можу витримати, що вони тут. Ти мене розумієш?

      Вона хотіла боротися. Із перших днів. Ми вирішили шукати підпільників, ми не сумнівалися, що вони є. Ані на хвилину не сумнівалися.

      – Я люблю тебе найбільше за всіх, – сказала мама. – Але ти мене розумієш? Ти мене пробачиш, якщо з нами щось станеться?

      Я закохався у свою маму, тепер я слухався її беззаперечно. І це потім залишилося на все життя…

      «Бабуся молилася… Вона просила, аби моя душа повернулася…»

      Наташа Голик – 5 років.

      Зараз – коректор.

      Я навчилася молитися… Часто згадую, як під час війни я навчилася молитися…

      Сказали – війна, я, і це зрозуміло, у п’ять років не уявляла жодних картин. Жодних страхів. Але від страху, саме від страху, заснула. І спала два дні. Два дні лежала, наче лялька. Усі думали, що я померла. Мама плакала, а бабуся молилася. Вона молилася два дні та дві ночі.

      Я розплющила очі, і перше, що пам’ятаю, – світло. Яскраве-яскраве світло, незвичайно яскраве. Мені від цього світла стало боляче. Чую чийсь голос, пізнаю: це моєї бабусі голос. Бабуся стоїть перед іконою й молиться. «Бабусю… Бабусю…» – покликала я її. Вона не озирнулася. Не повірила, що це я її кличу… Я вже прокинулася… Розплющила очі…

      – Бабусю, – потім запитувала я, – як ти молилася, коли я помирала?

      – Я просила, аби твоя душа повернулася.

      За рік померла наша бабуся. Я вже вміла молитися. Я молилася й просила, аби її душа повернулася.

      А вона не повернулася…

      «Вони лежали на жаринах рожеві…»

      Катя Коротаєва – 13 років.

      Зараз – інженер-гідротехнік.

      Розповім про запах… Як пахне війна…

      До війни я закінчила шість класів. Тоді був такий порядок у школі, що від четвертого класу всі складали іспити. І ось ми склали останній іспит. Це був червень, а травень і червень у сорок першому були холодними. Якщо у нас бузок цвіте десь у травні, то того року він цвів у середині червня. І ось початок війни у мене назажди пов’язаний із запахом бузку. Із запахом черемхи… Ці дерева завжди пахнуть мені війною…

      Жили ми в Мінську, й народилася я в Мінську. Батько – військовий капельмейстер. Я ходила на військові паради з ним. Окрім мене в родині було ще два старших брати. Мене, звісно, всі любили й пестили, як найменшу, до того ж іще й сестричку.

      Попереду літо, попереду канікули. Це було дуже радісно. Я займалася спортом, ходила в Дім Червоної Армії плавати в басейні. І мені дуже заздрили, навіть хлопчаки в класі заздрили. А я пишалася, що вмію добре плавати. Двадцять другого червня, в неділю, мало святкуватися відкриття Комсомольського озера. Його довго копали, будували, навіть наша школа ходила на суботники. Я збиралася піти покупатися

Скачать книгу