LITMIR.BIZ

Скачать книгу

а тим часом стали розказувать, что в Одесі холера, ми і поїхали із Києва у Яготин, у Яготині жили цілий місяць, бо наша дитина вельми недужа, була, і 5 сентября вернулась до Бога таким же ангелом, як і нам дана була. Бог дав, Бог і взяв – буди имя Його благословенно вовіки. Тепер ми знов тягнемось у Одесу, але недалеко од Білої Церкви брат мій Ілля кріпко був занедужав, да тепер, дяка Господу, поправивсь. Важко, сумно ховати дитя своє, але Його свята воля усюди і завсігда:

      В його руках усе на світі,

      Його свята воля!

      Нехай буде, так як буде.

      Така наша доля.

      Як проїздив я Київ уже з Яготина, то й бачив Сажина, він мені показував Ваш лист, де Ви просите переслать до Вас рисунки, альбом і ще дещо, да й казав мені, що він подавав і докладную записку об тих рисунках, щоб йому їх отдали, але, кажуть, їх немає, кудись буцім вони повтікали, чи що, тільки вже нічого нема, послали, кажуть, у Петербург, – шукай де знаєш.

      З того листа я бачу, що Вам можна і що Ви думаєте не кидать малювання – благо ти єсть; чого нема, того не знайдеш, так і тієї Вашої худоби, що по листу доправляєте; але напишіть мені у Одесу, коли Вам можна мальовать, то я зроблю, що змогу, щоб Вам переслать акварельнії краски, знаєте мій маленький ящичок, где усе є. Вам буде на пам’ять; у мене є і пензлі Шаріона, прямо з Парижа, то і Вам пару перешлю. Напишіть тілько швидко, і як Вам посилать, чи просто на Ваше ім’я, чи, може, треба посилать через коменданта, то напишіть, як його величають і хто він такий; напишіть гарненько і толковно Ваш адрес, то я зараз і пришлю Вам акварелі і альбом чистий аглицький, а там, коли треба, і олійниє краски; що тілько можна Вам получать, а мені посилать, скілько по силам – усе зроблю, а доти цілую Вас і, молясь за Вас, зостанусь поки жив

      щирий до Вас

      Андрей Лизогуб.

      Адрес:

      в Одессу.

      На Гулевой улице, близ собора, в Доме наследников Жуковского, в квартире г-на Самарского-Быховца.

      95. Т. Г. Шевченка до А. І. Лизогуба

      22 жовтня 1847. Орська фортеця

      Крепость Орская.

      22 октяб[ря] 1847.

      Добродію і друже.

      На другий день, як я од вас поїхав, мене арестовали в Києві, на десятий – посадили в каземат в Петерб[урзі], а через три місяці я опинився в Орской крепости в салдатській сірій шинелі, чи не диво, скажете! Отже воно так. І я тепер точнісінький, як той москаль, що змальовав Кузьма Трохимович панові, що дуже кохався в огородах. От вам і кобзар! позабирав грошики та й шморгнув за Урал до киргиза гуляти. Гуляю! бодай нікому не довелося так гуляти, а що маємо робить! Треба хилитися, куда нагинає доля. Ще слава Богу, що мені якось удалося закрепить серце так… що муштруюся собі та й годі. Шкода, що я не покинув тойді у вас рисунок київського саду, бо він і всі, що були при мені, пропали. У І. І. Фундуклея. А тепер мені строжайше запрещено рисовать і писать (окроме писем), нудьга та й годі; читать – хоч би на сміх одна буква, і тії нема. Брожу понад Уралом та… ні, не плачу, а щось ще поганше діється зо мною. Одішліть,

Скачать книгу