LITMIR.BIZ

Скачать книгу

зустріла Янека.

      Я їду далеко і будь милосердним до мене – не шукай мене! Благаю, змилуйся наді мною! Знаю, що ти великодушний і безмежно добрий. Рафале, я не прошу в тебе пробачення. Я не заслужила на нього і свідома того, що ти маєш право ненавидіти мене та гордувати мною.

      Я ніколи не була гідна тебе. Я ніколи не могла досягнути твого рівня. Ти сам про це надто добре знаєш. Тільки твоїй доброті приписую те, що ти завжди намагався не показати мені того. Твоя доброта принижувала і мучила мене. Ти оточив мене розкішшю й увів до кола людей твого світу. Ти засипав мене дорогими подарунками. Але я, очевидно, не була створена до такого життя. Мучили мене і вищий світ, і багатство, і твоя слава, і моя ницість поряд із тобою.

      Тепер я свідомо йду в нове життя, де, можливо, на мене чекає найбільша нужда, у будь-якому разі – важка боротьба за кожен шматок хліба. Але я боротимуся поряд із людиною, яку безмежно кохаю. Якщо я своїм вчинком не вбиваю шляхетності твого серця, якщо зможеш, заклинаю тебе, забудь мене. Я точно знаю, що незабаром ти здобудеш спокій, бо ти такий мудрий. Напевно, ти знайдеш іншу, стократ ліпшу від мене. Бажаю тобі від усієї душі щастя. Я також буду щаслива, коли довідаюсь, що тобі добре.

      Я забираю Маріолу, бо без неї не зможу прожити однієї години, сам добре знаєш. Не думай, що я хочу вкрасти у тебе найдорожчий скарб, який є нашою спільною власністю. Через кілька літ, коли ми вже обоє спокійно зможемо заглянути у минуле, я дам про себе знати.

      Прощавай, Рафале. Не суди мене за легковажність і не думай, що зможеш якимось чином вплинути на моє рішення. Не відступлю від нього, інакше – смерть. Я не вміла обманювати тебе, і знай – я була тобі вірною до кінця. Прощавай, будь милосердним і не намагайся знайти мене.

      Беата.

      P. S. Гроші та всі коштовності я залишила у сейфі. Ключ від нього я поклала в шухлядку у твоєму письмовому столі. З собою забираю лише речі Маріоли».

      Професор Вільчур опустив руку з листом і протер очі: у дзеркалі навпроти побачив свій відбиток у дивакуватому одязі. Скинув із себе все і почав читати лист від початку.

      Удар долі так несподівано зачепив його, що видавався йому чимось нереальним, якоюсь загрозою чи пересторогою.

      Читав:

      …на жаль, я ніколи тебе не кохала…

      І далі:

      …мучили мене і вищий світ, і багатство, і твоя слава…

      – Як же це так? – застогнав. – Чому?.. Чому?..

      Даремно він намагався зрозуміти все. В його свідомості тільки гуло: пішла, покинула, забрала дитину, кохає іншого. Жодний із мотивів не вкладався у його свідомість. Бачив лише голий факт, дикий, неправдоподібний, гротескний.

      Надворі починалися ранні осінні сутінки. Він підійшов до вікна і читав листа Беати, вже й сам не знав укотре.

      Раптово почувся стукіт у двері й Вільчур здригнувся. Вмить його охопила якась нестримна надія.

      «Це вона! Повернулась!..»

      Але наступної миті зрозумів, що це неможливо.

      – Прошу, – відповів охриплим голосом.

      До кімнати увійшов

Скачать книгу