LITMIR.BIZ

Скачать книгу

Казика, брали до війська. На його місце Прокіп будь-кого брати не хотів. У млині робота відповідальна, вимагає розважливості й сили. Перший-ліпший пастух до такої роботи не годився. Довго вирішував старий, аж вибір його впав на Микитку Романюка з Побережжя. Батько Микитки мав двох одружених синів, а наймолодший навіть до міста ходив у пошуках роботи. Хлопець здоровий, з головою і навіть закінчив школу.

      Прийнявши рішення, у четвер, ярмарковий у Радолішках день, Прокіп вирушив у дорогу. Близько було з млина до тартака, не повна верста. Трактом тягнулися селяни на торг. Одна за одною проїжджали брички та вози. Кожен на них кланявся Мельникові, бо його знали всі. Той і тамтой, не затримуючи коня, розпочинали розмову, із зацікавленням споглядаючи, як старий прийняв знак Божий, що скрутив йому останнього сина Василька. Але на лиці Прокопа нічого не можна було прочитати. Як завжди, у нього були насуплені брови і він ворушив своєю великою сивою бородою.

      Нарешті над’їхав і Романюк. Він прибув за покупками, бо віз був порожній, а ззаду сиділа його баба.

      Прокіп махнув йому рукою і пішов поряд із возом. Вони потиснули один одному руки.

      – Ну, як там вам ведеться? – запитав Романюк. – Добро прибуває, брате?

      – Живу з Божою поміччю. Але турботу маю.

      – Я чув.

      – Не те. Тепер Казика до війська беруть.

      – Беруть?

      – Та таки беруть.

      – То й що?..

      – Еге ж. А знаєш, що у мене добрий зарібок. Наймит голоду не зазнає і ще може відкласти.

      – Знаю, – підтвердив Романюк.

      – Тож я собі подумав, що твій Микита підходив би до такої роботи.

      – Чом би й ні.

      – Ну, то як?

      – Що, як?

      – Ну, з Микитою?

      – Ага, щоб у тебе працювати?

      – Еге ж.

      Романюк почухав голову, в його маленьких сірих очках зблиснула радість. Проте відповів байдужим тоном:

      – Хлопець здоровий, сильний…

      – То й слава Богу, – поспіхом пробурмотів Прокіп, побоюючись, щоб Романюкові не спало на думку спитати про здоров’я Василя. – Тільки щоб у найближчу п’ятницю прийшов, бо у п’ятницю Казика забирають.

      – Це добре, брате, що кажеш. Бо його вдома немає. Бо він тепер аж до Ошмян поїхав.

      – Шукати роботи?

      – Таж так.

      – Але повернеться?

      – А чому ж має не вернутися? Зараз із Радолішок поштівку йому надішлю.

      – Ну, то й добре. Щоб у п’ятницю…

      – Я зрозумів.

      – Роботи зараз небагато. Я не дам ради без двох наймитів, – додав Прокіп.

      – Приїде вчасно.

      – То з Богом!

      – З Богом.

      Романюк потягнув віжки, на що невеликий сивий кінь навіть не звернув уваги, і цілком задоволений собою поринув у глибокі роздуми. Господар подумав, що це було особливим знаком, якщо Мельник серед стількох обрав саме його сина.

      Він повернувсь і поглянув на жінку. Серед грубих хусток, замотаних навколо її голови,

Скачать книгу