LITMIR.BIZ

Скачать книгу

      – Так… – ледь чутно відповіла Ізабелла, опустивши голову.

      – Чеснотна жінка прагне мати чоловіка, законних дітей та сеньйорії. А від того, що ви закохались в одруженного чоловіка, ще й власного дівера, вам того не отримати. Невже ви хочете прожити життя, чекаючи, поки він овдовіє, отримає папський дозвіл та одружиться із вами? Ви дуже молода та наздвичайно гарна дама, його величність знайде вам доброго чоловіка, – будьте певні.

      – Так, мій брате, – Ізабелла геть скисла.

      Коли вона вперше прибула до двору, Філіпп де Вертю сказав їй, що будь-який її вчинок не повинен кидати тінь на честь та інтереси родини. Зараз її другий брат нагадав їй те, що вона так легковажно забула. Адже шляхетна жінка ніколи не зможе діяти за власним вибором.

      Ізабелла ледве витримала ранковий прийом у короля. Попри те, що вони з Вандомом намагалися жодним чином не виказати своїх стосунків, безперечно, хтось із шпигунів королеви скористався їхньою необережністю та доніс її величності. Королева сама підливала масла у вогонь, вимірюючи межу їхньої стриманності. Коли Рауль де Вандом чергує у короля, то неодмінно відправить саме мадам Ізабеллу із запискою до зятя, аби поцікавитись, чи добре він почувається, чи передати листа від королеви Марі, що спершу завжди надходили до матері. Вандом ніколи не проґавить момент, скориставшись із того, що король надиктовує секретареві кілька рядків відповіді у сусідньому покої, аби обійняти Ізабеллу за талію, квапливо й спрагло поцілувати, та, міцно схопивши за руку, владним пристрасним шепотом призначити побачення ввечері.

      Отруйними гадюками, спершу обережно – від фрейліни королеви до придворного шевалье короля – поповзли чутки: красунчик Рауль де Вандом упадає коло своєї братової, а безсоромна мадам Ізабелла не надто забороняє ці адванси. Якщо вони досі не впали у гріх, то скоро це неодмінно станеться, адже вони такі молоді, а при веселому дворі короля так важливо зберегти чеснотність.

      «Стій прямо і не смій червоніти, наче тебе це зовсім не обходить!» – наказала Ізабелла сама собі подумки. На її тонкому, дуже білому обличчі завмерла придворна посмішка. Ізабелла, скільки себе пам’ятала, хотіла опинитись при дворі, і жадала впливу та хотіла, аби король називав її милою кузиною, що завжди стояла так близько до королеви і трону, наскільки дозволяло її походження та посада, ані півфута нікому б не поступилася місцем. А нині лякливо неслухняними ногами позадкувала до третього ряду, де місце придворних без краплини королівської крові або ж для людей, позбавлених жодних амбіцій. Очевидно, що дочці герцога Орлеанського, хай і позашлюбній, та невістці графа де Вандома там не місце…

      І як би вона не ховалась у третьому ряду придворних сьогодні, дами озирались та дивились на неї, сичали отруйними язиками, ховаючи обличчя за віялами. Вони знали, що король наказав своїм придворним представити до двору своїх дружин, знали, що Рауль де Вандом так само змушений буде привезти свою дружину, Луїзу де Русі,

Скачать книгу