Скачать книгу

а то жахливо скрегоче, коли ви вночі повертаєтесь додому.

      Таким був кінець нездійсненого соборування.

      Глава XIV

      Швейк денщиком у надпоручика Лукаша

      I

      Швейкове щастя тривало недовго. Немилосердна доля розірвала дружні відносини між ним і фельдкуратом. Коли фельдкурат аж до цієї події був симпатичною особою, то те, що він зробив тепер, може зняти з нього цю личину.

      Фельдкурат продав Швейка надпоручикові Лукашу, точніше сказати, не продав, а програв його в карти. Так раніше продавали в Росії кріпаків. Сталося це зовсім несподівано. У надпоручика Лукаша зібралася якось приємна компанія. Грали в «очко».

      Фельдкурат програвся вщент і нарешті спитав:

      – Скільки ви мені позичите на мого денщика? Страшний бевзь, але разом із тим цікава фігура, щось non plus ultra[154]. У вас іще ні в кого ніколи не було такого денщика.

      – Можу позичити тобі сто крон, – запропонував поручик Лукаш. – Якщо не віддаси мені їх до післязавтра, то пришлеш мені свого раритета. Мій денщик гидкий тип, весь час зітхає, пише додому листи, а до того й краде все, що попаде під руку. Я вже й бив його, але це нічого не допомагає. Щоразу, як зустрічаю, даю запотиличника, і це не впливає. Вибив йому кілька передніх зубів, та бісове насіння не виправиш.

      – Отже, згода, – легковажно сказав фельдкурат, – або післязавтра сто крон, або Швейк.

      Він програв і тих сто крон і сумний повертався додому. Фельдкурат чудово знав і зовсім не сумнівався в тому, що до післязавтра тих сто крон не роздобуде, і Швейка він, власне, підло і до того ж дешево продав.

      «Адже я міг узяти й двісті крон», – злостився він на себе.

      Пересідаючи з трамвая на трамвай, який за хвилину мав довезти його додому, фельдкурат відчував докори сумління, у нього був напад сентиментальності.

      «Дуже негарно з мого боку, – подумав він, дзвонячи до своєї квартири. – Як я гляну в його придуркуваті, добродушні очі?»

      – Любий Швейку, – сказав він, увійшовши до кімнати, – сьогодні сталося щось незвичайне. Мені страшенно не щастило в картах. Я пішов ва-банк, в мене був туз, я ще прикупив десятку, а в банківника був валет, проте він усе ж таки натягнув до двадцяти одного. Кілька разів я потім ставив на туза або на десятку, і завжди у банківника виявлялося стільки ж. Просвистів я всі гроші.

      Він на хвильку замовк.

      – А в кінці я програв і вас. Позичив на вас сто крон і якщо до післязавтра їх не поверну, ви будете належати вже не мені, а надпоручикові Лукашу. Мені дуже прикро…

      – Сто крон я ще маю, – сказав Швейк, – можу вам позичити.

      – Давайте сюди, – пожвавішав фельдкурат. – Я зараз занесу їх Лукашеві. Мені так не хочеться з вами розставатись.

      Лукаш дуже здивувався, коли знову побачив фельдкурата.

      – Прийшов віддати тобі борг, – сказав фельдкурат, переможно поглядаючи на всіх, – киньте і мені карту.

      – Ва-банк! – вигукнув фельдкурат, коли підійшла його черга. – Лише однісіньке очко перебрав! Знову ва-банк, – сказав

Скачать книгу


<p>154</p>

Неповторне (лат.).