Проби. Вибране - Мишель Монтень

Скачать книгу

з тим самим палом: кажу, дослівно «розчинила», не залишаючи нам нічого, що було б нашою відрубною власністю, що було б тільки його або тільки моїм.

      Коли Лелій у присутності римських консулів, які після осуду Тиберія Ґракха переслідували всіх його сповойовників, спитав Ґая Блосія (головного поплічника засудженого), на що він був би здатний задля Ґракха, тамтой відповів: «На все». – «Як це на все? (допитувався Лелій далі). А якби він звелів підкласти вогонь під святиню?» – «Цього б він ніколи мені не звелів», – заперечив Блосій. «Ну, а якби він це вчинив?» – напоставав Лелій. «Я б послухався», – відрік Блосій. Якщо він був такий щирий приятель Ґракхів, як запевняють історики, то, звісно, дарма дратував консулів цим зухвалим визнанням і не повинен був відступатися від своєї певності щодо Ґракхового повеління. А проте ті, хто дає йому пригану за бунтівничу відповідь, не розуміють гаразд таємниці щирої дружби і їм невтямки, що Ґракхова воля була і його волею, що він її знав і міг нею розпоряджати. Вони були більшою мірою друзями, ніж громадянами, більшою мірою друзями один одного, ніж друзями чи ворогами краю, ніж друзями шанолюбства і бунту. Віддавшись цілком одне одному, кожен із них цілковито тримав у своїх руках віжки нахилів другого. Зважте, що цим запрягом правує чеснота і розум (інакше його не було б), і тоді ви визнаєте, що Блосієва відповідь така, як і має бути. Якби їхні вчинки розбігалися, вони не були б, якщо міряти моєю міркою, ані приятелями навзаєм, ані приятелями самим собі. Зрештою Блосієва відповідь лунає не інакше, ніж лунала б моя на отаке, приміром, запитання: «Якби твоя воля наказала тобі забити доньку, чи забив би ти її?» Я міг би притакнути з чистим сумлінням: у цій-бо відповіді ще нема жодної згоди на сам учинок; я не маю жодного сумніву щодо своєї волі; так само я не маю його й щодо волі такого приятеля, жодним розумуванням на світі не підірвати у мені певності, що я знаю задуми та судження мого друга. У будь-якому його вчинку, хай би як він виглядав, я зараз же відгадав би його пружини. Наші душі були так тісно злютовані, зазирали одна в одну з таким палом і щирували між собою з таким замилуванням, відкриваючись аж до самого споду, що я не тільки знав його душу, як свою власну, а й звірився б йому в усьому ще охвітніш, ніж самому собі.

      І хай ніхто не пнеться порівнювати нашу приязнь з іншими приязними взаєминами. Я знаю їх так само, як і кожен, знаю і найдосконаліші у своєму роді серед них, але гріх їх змішувати із щирою дружбою, тут не штука й помилитися. У цих звичних приятелюваннях треба завжди матися на осторозі, міцно тримати віжки, виявляти обачність і розвагу: вузол не зашморгнутий так міцно, аби можна було його попускати. «Кохай свого приятеля, – казав Хілон, – так, як би мав колись його зненавидіти, і нанавидь так, як би мав покохати». Ця пересторога, що здавалася б мерзосвітньою у високій і всевладній дружбі, цілком збавенна у практиці звичного простого приятельства. До нього знаменито підійшов би улюблений вислів Аристотелів: «О мої приятелі! Нема більше на світі приятелів!»

      Доброчинство

Скачать книгу