LITMIR.BIZ

Скачать книгу

хочеш іти пліч-о-пліч з ними. Дурноверхі сьогочасні писарчуки розцяцьковують сторінки своїх творів-одноденок цілими уривками з античних авторів у надії добути цим собі слави, а допевняються протилежного. Кричуща різниця у блискові розуму робить їхню писанину такою тьмяною, млявою і незугарною, що вони більше на цьому втрачають, ніж виграють.

      Тут є два протилежні підходи. Філософ Хрисипп тулив у свої книжки не лише уривки, а й цілі твори інших авторів, а до одної втелющив навіть Еврипідову Медею. Аполлодор[59] сказав, що як одвіяти з його книг усе, що чуже, то зостанеться чистий папір. Натомість ув Епікура у трьохсот залишених ним томах не знайдеш жодної цитати.

      Якось мені довелося натрапити на один такий запозичений уривок. Я з позіхами гортав французький текст, безкровний, немічний, геть пустопорожній і безглуздий, словом, істинно французький. Аж це по довгім і нуднім порпанні напав на щось прегарне, мальовниче, пишне, знесене аж до хмар. Якби я брався туди узвозом положистим, довго і марудно, усе було б гаразд. Але контраст виявився таким різким і раптовим, що з перших слів я відчув, що злинаю до зовсім іншого світу. І безодня, з якої я вибрався, здалася мені такою глибокою і далекою, аж мені пропала охота знову спускатися туди. Якби якусь зі своїх розправ я приоздобив такою перлиною зі скарбів минувшини, це лишень вияскривило б нікчемність решти тексту.

      Ганити в інших власні хиби, здається мені, так само не гріх, як ганити (що я теж роблю часто) чужі хиби в собі. Викривати їх треба всюди, викурюючи з усякого притулку. Отож я знаю, яке зухвальство з мого боку приміряти власне убозтво до крадених красот, намагатися зрівнятися з ними, не без кволого сподівання замазати очі своїм суддям. Моя ретельність винагородить брак натхнення та сили. При цьому я не фехтую з тими досвідченими герцівниками по-справжньому, а тільки роблю принагідні випади, не сходжуся з ними сам на сам, а тільки злегка їх черкаю, не так карбую з ними крок, як пробую його поставити.

      Якби я потрапив устигати за ними, то напевняка був би на висоті; бо я загаюся з ними завше в тім, у чому вони здаються найдужчими.

      Натомість чинити так, як я бачу в інших, убиратися в чужу лицарію аж до самих пучок, мережити щось своє (а це легко в таких учених загальниках), уплітаючи тут і там мудрість старожитніх і привласнюючи її собі потаймиру: це мені здається чимось ницим і нечесним – передусім тому, що, не маючи нічого за душею, коштом чого можна б творити, вони пнуться видати чужий товар за свій; аби потім (яке глупство!) вдовольнятися тим, що таким ошуканством добилися хвали черні, ганьблячи себе в очах розумних людей, які тільки крутять носом на таку складену з лупу мозаїку; тимчасом як тільки їхня похвала чогось справді варта.

      Щодо мене, то мені від такого просто з душі верне. Якщо я наводжу чужі слова, то лиш на те, щоб переконливіше висловити власну думку. Це не стосується центон[60], які наводяться саме як центони, а не щось інше. Замолоду я бачив між ними кілька скомпонованих вельми премудро, як-от

Скачать книгу