Митькозавр iз Юрківки - Ярослав Стельмах

Скачать книгу

у школі нас учили розпізнавати сторони світу, – сказав Буцик, – та я вже забув, як воно робиться. Адже два місяці тривають канікули. Є така штука, – мовив він по хвильці, – яка визначає оці самі сторони світу. От тільки як вона зветься? Бомпас чи момпас…

      – Може, монпансьє? – облизнулась Люська.

      – Або «Золотий ключик», – і собі підхопив Бурмосик.

      – Та ні, цукерки тут ні до чого. О, згадав! Компас! Якби ми його мали, то одразу ж визначили б, звідки ти прибігла.

      – А де ж ми його візьмемо? – посмутнішало зайча.

      – Компас у нашому лісі має тільки дядько Кажан. Він літає вночі, тож без компаса йому не обійтись. Але навряд чи дядько погодиться його позичити.

      – А ми дуже попросимо, – сказала Люська.

      – А цур тобі! – почули друзі, підходячи до граба, на якому жив дядько Кажан. – Щоб тобі печінки поодбивало! Щоб ти до кінця днів своїх голодний ходив! Щоб тобі живіт здуло! Щоб тобі ребра позападали! Щоб ти…

      – Ой, як смішно він висить! – зареготала Люська. – Дивіться – догори ногами!

      – Цить, – зашепотів до неї Буцик. – Що ти тямиш! Якщо дядько почує тебе – нічого не дасть. Для кажанів це нормально. Ану, разом…

      – Доброго дня, дядечку! – дружно гукнули всі троє.

      – Га? – озвавсь Кажан. – Хто це до мене привітався? Так світло, що нічого не бачу. Це ти, Бурмосику? Ти, Буцику? А хто ще з вами?

      – Це Люська! – мовив Буцик.

      – Здрастуйте, дядечку, – ще раз поздоровкалась Люська. – Так здорово ви висите на гілці. Ой, якби я так уміла!

      – Еге ж, – одразу полагіднішав старий. – Звісно, не одній тобі – всім так хотілось би, та не в кожного вийде. Смішно навіть подумати, як ви всі відпочиваєте. Ну, а що вас привело до мене?

      – Розумієте, дядечку, – пояснив Буцик. – Ми оце засперечались, де яка сторона світу. Чи не змогли б ви на півгодинки позичити нам свого компаса?

      – Е-е, – схитнув головою Кажан. – Вам компас для іграшок, а я без нього літати не можу. Зіпсуєте – а я потім заблукаю. Ще до Болотяника втраплю. Не дам!

      Довелося розповісти Кажанові про Люсьчину пригоду.

      – Це інша справа, – мовив дядечко. – Та однак компаса не дам, а от полетіти з вами можу. А щоб йому живіт до спини присох, щоб йому…

      – Кому це? – поцікавилася Люська.

      – Та кому ж, як не отій почварі, – одказав Кажан.

      – Почварі? – перезирнулися друзі. – А на що вона схожа?

      – Та таке щось жовте, з хвостом, і реве – не приведи господь…

      – Толябун! – скрикнуло зайченя.

      – Лев? – вихопилось у Бурмосика.

      – Еге ж, лев, а-ах, – позіхнув Кажан.

      – Зараз засне, – прошепотів Буцик і закричав: – Дядьку Кажане!

      – Що? – розплющив той уже було склеплені повіки.

      – Та ви ж обіцяли про лева розповісти.

      – Про якого лева?

      – Про того, що недавно тут пробігав.

      – А-а-а, – згадав старий. – Щоб йому живіт до спини присох!

      – От-от! Що ж він зробив?

      – Значить, діло було так, – почав Кажан. – Уранці я повернувся з болота, куди літав на

Скачать книгу