LITMIR.BIZ

Скачать книгу

І було в того купця прислуги чимало. Трудяться ото слуги на нього від зорі до зорі, не розгинаючи спини, а купцеві все-таки здається, що за день вони зробили мало.

      Об’явив купець по місту, що дає сто талярів тому, хто візьметься подовжити день.

      Почув про це один селянин, пішов до купця:

      – Кажуть, що ви, паночку, шукаєте такого чоловіка, який подовжить день. Хочу запитати вас, чи правда. Бо тепер тих брехунів розвелося стільки, що кинь палицю – в брехуна потрапиш.

      – А ти можеш подовжити день? – питає купець.

      – Бігме, що можу! – й оком не моргнув селянин. – Оце недавно я одному дідичу таку машину змайстрував, що сама його годує, поїть, роздягає, ще й казочки на сон розповідає…

      Радіє купець, аж руки потирає:

      – Гаразд, як зробиш і таку машину, що подовжить день, – сто талярів твої.

      – Добре, спробую, – дав згоду селянин, – тільки цю машину самому панові доведеться крутити.

      – Що ж, – купець почухався за вухом, – як треба, то треба. Аби тільки день зробився довшим…

      Селянин узявся за роботу. Зробив три великі дерев’яні колеса, прикріпив на осі, приробив крила, мов до вітряка, корбу приладнав – машина готова!

      – Тепер, паночку, крутіть, – і селянин показав на корбу. – Увечері я прийду за грішми.

      Радий чи не радий, взявся купець за ручку. Колеса завертілися, зашуміли, загули. Крутить годину-дві, аж геть заморився. Ох, і важка робота! А тут ні зупинитися, ні перепочити, бо день умить скоротиться знову! У поті чола трудиться купець та все на сонце поглядає. А воно не дуже поспішає сідати на спочинок.

      Коли це приходить отой селянин, що змайстрував машину.

      – Ну, паночку, як? – питає й посміхається.

      – Що ж, гроші твої… День таки довший став… Та чи не можна, чоловіче, аби крутив хтось інший? Я б ще грошей не пожалів…

      – Чому не можна, паночку… – каже селянин. – Але тоді день більшим не буде.

      Купець махнув рукою:

      – І туди гаряче, і сюди боляче. Нехай день залишається таким, як був досі!

      Як пан гавкав на старого пня

      Був у селі пан. Одного разу він сказав бідному селянинові:

      – Ти чоловік розумний. Я це здалеку чую.

      – У нашому краї всі мужики розумні.

      – А пани?

      – На таке показує, що кожний пан ударений з-за рогу мішком по голові, – відповів селянин.

      Пан подумав і знову спитав:

      – А я розумний?

      – Хто вас знає, пане! Треба придивитися й прислухатися. Аж потому можна би сказати, що ви за один.

      – Ну що ж, тоді сідаймо на віз і помандруємо по світу. А ти придивляйся…

      – Най буде, – мовив селянин.

      Сіли вони на віз і рушили в дорогу. Де тільки не бували! А якось під ніч заїхали в ліс. Темно, хоч око виколи! Селянин швиденько назбирав ломаччя, розпалив вогонь. Сіли і вечеряють. А коли повечеряли, бідняк раптом схопився на ноги і – шульк у солому, що була на возі. Тільки ноги стирчать. Пан підійшов до нього й питає:

      – Що сталося, чоловіче?

      – Тс-с-с… Онде відмідь, ховайтеся!

      Панисько оглянувся та й

Скачать книгу