LITMIR.BIZ

Скачать книгу

та вже як оголосила, то мусиш сказати, я не скажу нікому.

      А коли приїхав біскуп з дороги, та вже вечеряти посідали з жінкою та й балакають. А коли вона говорить, то й усміхається щоразу, так він питається:

      – Що з тобою? Та ніколи того не було, щоб ти так сміялася.

      – Ой, я щось важливе знаю. А якби ти знав, то як би ти сміявся!

      – Ну, то що такого? То скажи! Я не піду ніде трубити, як ти скажеш, буде тільки між нами.

      – О! Та знаєш, до чого дійшла гостина, що справляв твій товариш? Та вже він дістав сто буків.

      – Відкіля? Що ти говориш? Він такий старий чоловік з розумом і так дався ошукатися? Ой, коли його побачу, то буду сміятися!

      А жінка каже:

      – Ой, коли! Та завтра будем коло нього їхати! Ви ж мусите щодня бачитися.

      А коли другого дня фурман запріг коні і сів біскуп до візка і рушили їхати, то біскупова жінка сказала:

      – Дай слово, щоб дуже не сміявся з пана, бо буде скаржитись.

      – Ну, ну, то вже моє діло!

      От іде біскуп коло панського двору, а пан вибіг з кімнати страшно веселий, ніби нічого не знає.

      – Здрастуй, товаришу!

      Прибіг до візка і подав руку.

      – Ой, товаришу, – відповідає біскуп. – Я чув, що з тобою було дуже зле, і тепер не подаю руки. То ти такий мудрий чоловік, в старих літах і дався старому дідові насміятися – дати сто буків.

      А пан як те зачув, то наче йому дав хто в писок, і ні слова йому не відказав, тільки обернувся й пішов до кімнати. Тільки прийшов до кімнати, закликав свою жінку:

      – Хто ж у нас був? Я і в листі просив не казати, щоб не сміялися з мене.

      – Та я нічого не знаю, нікого тут не бачила, запитаю Настю, хіба від неї вийшло. Ану почекай, я її покличу.

      Задзвонила дзвінком. Приходить Настя.

      – Чи була у тебе Ярина від пані біскупової?

      – Та була, прошу пані.

      – А, то ти з нею говорила? Та то твоя річ була говорити про пана?

      – Пані, я нічого такого на казала.

      – Та бачиш, пан прийшов схвильований, як неживий.

      – Ой, ой, прошу пані, що я наробила! Пані нічого не говорила, щоб я не казала нікому.

      Тоді пан сказав:

      – Буде вже того з вашої Насті! Ходи зі мною в кімнату. Добре, що я маю адресу того діда. Я дам йому, що він схоче, то він і біскупа вирихтує. Так завтра сідаю і їду в його село, де він мешкає, бо я інакше не вийшов би в світ, він вічно з мене сміється.

      А на другий день по сніданню сказав запрягти коні й поїхав до села. А коли в’їхав у село, то запитав людей, де мешкає Жагалюк Василь.

      А люди сказали:

      – О, він заробив багато грошей у пана і тепер пішов до міста.

      – То їдемо у місто! – сказав фурманові пан. А коли приїхали на ринок, то пан глянув, де ходить такий бідний чоловік, і побачив такого убогого, що був у нього на гостині.

      – Чоловіче, може, ви знаєте, де тут живе Василь Жагалюк? – запитує пан.

      – А, я іду з того шинку, де він сидить.

      – Будьте такі добрі його покликати, я заплачу за клопіт.

      А коли той чоловік пішов до Жагалюка, то пан подумав:

      «Дав би йому хоч десять тисяч, аби тільки він

Скачать книгу