Без козиря (збірник) - Петро Панч Історія України в романах

Скачать книгу

з Климом дружив. «Чи не цього, бува, вони залишили? – спитав він себе, згадавши Климові слова. – Бо й цей кричить: “Революцію задушать!”»

      Його розбирала цікавість. В надії щось вивідати у Гната він і собі пішов слідом у завулок. У завулку назустріч ішла молодиця з коромислом на плечах, упрілий німецький солдат згинався під в'язкою сіна, стягнутого черезсідельником. Перед солдатом розбігалися, балансуючи на крилах, попелясті кури, але ні Гната, ні Максима ніде не видно було. Це ще збільшило Байдину цікавість.

      Того дня він так і не побачив Гната Убогого, а на ранок уже рознеслася чутка, що на четвертому номері німці зробили вночі облаву і захопили в одній землянці Максима Мостового. Взяли й Семена Сухого, який теж чомусь був там. Ходили чутки, що до цієї справи був причетний кріпильник Задоя.

      Два дні через Калинівку тяглися сірі полки і зникали в куряві на шляхах, що вели на схід і на північ. У селищі залишилася тільки невелика команда, і на дверях директорового будинку з'явилася дощечка з чорним написом «Комендатура». До цієї комендатури і викликали голову спілки «Горнотруд» старого робітника Лук'яненка.

      Молодий лейтенант у пенсне і з сигарою в зубах зустрів його, сидячи в м'якому фотелі за дубовим столом.

      – Гер президент, – сказав він вкрадливим голосом, плутаючи слова, – чому робітники волен ніхт працювати?

      Голова спілки м'яв у руках шапку й сипло кашляв. Його душив уїдливий дим сигари й незрозумілі слова. Від натуги лоб, порізаний зморшками, заросився рясним потом.

      – Чого, питаєте, не працюють робітники? А мабуть, тому, що хазяїн не захотів.

      Лейтенант зробив великі очі і, ніби щоб краще придивитися, поправив пенсне.

      – Віль ніхт хазяїн?

      – Ну да, хазяїн. Не захотів підписати колективної угоди й зупинив шахту. А може, навмисне, щоб вугілля не виймати!

      – Унд хто зробив дізе колективіше контракт, гер президент?

      Голова спілки наморщив лоб. Піт уже струмками котився в неголену срібну бороду.

      – Що ви кажете? Хто зробив контракт? Наша професійна спілка.

      – А-а, ваша спілка, – протяг лейтенант з задоволенням і подався на ліктях уперед. – Артем теж у ваша спілка? Ви понімаєт: большевік пан Артем? Він стоїть на контракт!

      – А що ж, як Артем? Доручили робітники – й підписався. То така справа. От мене настановили за голову, а я, може, й не хотів, – і він зморено витер лоба кепкою, чорною від сажі.

      Лейтенант відкинувся на спинку фотеля. Мабуть, втративши надію вплинути на цього робітника вдаваною щирістю, він заговорив уже роздратовано:

      – Вам відомо, що нас запросив Українська Центральна Рада. Ми прийшов. Рада тепер має до Німетшина борг.

      Вона мусить платити борошно, сало, цукор, вугілля. Може, гер президент думає, що дас борг ніхт виконувати?

      Робітник знизав плечима:

      – Звідки ж шахтарям знати якісь там таємні угоди Центральної Ради? Ми її не обирали. Пльовоє дєло – сало, цукор, борошно, – ми й самі їх не бачимо!

      – Ви обирав Рада депутатів?

      – Що

Скачать книгу