Без козиря (збірник) - Петро Панч Історія України в романах

Скачать книгу

в нас така партія є на шахті?

      Гарасько відкопилив губу:

      – Спрашуєш! Я первий.

      Тепер Ілько відчув себе проти Гараська вже зовсім маленьким і запобігливо сказав:

      – А ти вгадав, що трапиться нещастя: Хабібулу вбило. І тобі справді приснилось?

      Гарасько, певно, забув уже, що казав, і недоумкувато закліпав сонними очима:

      – Що ви всі вигадуєте, ніби я тільки сплю.

      Із пічки, важко дихаючи, виліз Гордій Байда. Він тяг за собою горою вивершені санки.

      – Я вже сам, тату, – звівся на ноги Ілько. Він трохи перепочив, а догадавшись, що Гарасько брехав про сон, позбувся й неприємного страху.

      – Краще допоможи Гараськові: бачиш, не встигає. А то й сьогодні не заробимо на хліб. Води в тебе немає, Гараську?

      Гарасько стояв під стінкою. Під ним у рівчаку, чути було, хлюпала вода.

      – Немає, дядьку Гордію.

      – І ту ото воду поганиш? Її ж хтось питиме.

      – А ви он вище.

      Гордій Байда нахилився до рівчака, хлюпнув рукою, зігнав іржаві осуги і припав чорними від сажі губами до води.

      – Яка ж таки погань! – Він з огидою сплюнув і рукою витер рот.

      Із темряви тихо виплив технік Сивокіз:

      – Ти чого тут байдикуєш? Роботи немає?

      Гордій Байда стяг на перенісся брови:

      – Ви б краще, ніж пасти нас, за свіже повітря подбали. Люди скоро подушаться.

      – Не візьме вас чортяка. Розпаскудили більшовики, так ви тепер і вигадуєте.

      Гордій Байда блимнув білками:

      – А коли вас візьме чортяка?

      – Це що за балачки? Ану геть у вибій. Саботажник!

      Гордій Байда все ще був під враженням смерті товариша. Укриті густим волоссям широкі груди знялися, як ковальський міх. Він схопив із вагончика пудову грудку вугілля й заніс над головою:

      – Уйди, гадино! Мало крові ще ти випив із нас?

      Гордій Байда був схожий на скелю, начинену динамітом. Ілько, дивлячись на батька, завмер з широко відкритими очима, а Гарасько, ніби зовсім нікого не помічаючи, старанно накидав у вагончик вугілля. Технік Сивокіз, не сподіваючись на такий вибух у завжди покірливого Байди, перелякався і вже обізвався з глибини темного штреку:

      – Так і запишемо. По Климових стопах, значить? Гаразд. Будемо тепер знати.

      У Гордія Байди ходором ходили груди. З усієї сили він ударив грудкою об цямрину. Цямрина нахилилась, а вугілля розсипалось на порошок.

      – Ну, твоє щастя, що ноги маєш прудкі, а то кліть і другого видала б у лантусі. Іроди прокляті!

      Назад санки потяг уже Ілько. Батько його знову заліг у вибій. Умощуючись на кавалок дошки, щоб захистити бік від крижаної води, він кинув, ні до кого не звертаючись:

      – Мало вас більшовики вчили! – і з серцем опустив обушок на вугілля.

      У вибої ніби знову запрацював паровик:

      – Ге-га, ге-га, га!

      Гнітючий настрій, навіяний смертю і сутичкою батька з техніком Сивокозом, якого всі боялися, остаточно розвіяв Ількові думки про сон, проте страх перед чорною пащею вибою

Скачать книгу