LITMIR.BIZ

Скачать книгу

прощен, мав і сина Петра, але онука його Бориса ми не знаємо й не хочемо знати. Ти помилився, Борисе! Це не твоя земля! Ти ж не болгарин, а гречин, пес ромеїв.

      – Як смієш ти, раб, так говорити зі мною – кесарем Болгарії?

      Обличчя у бородатого було суворе й безжальне.

      – Не сам я говорю, так говорить уся Болгарія, земля і люди… Геть, гречине!

      Борис вихопив меч.

      – Дружино! – пролунав його сухий, хрипкий голос.

      Та що це? Озирнувшись, він побачив, що легіонери схоплюються на коней і вдають спини, а болярські синки чимдужче кидаються між скель і кущів.

      Меч затремтів у руках Бориса, але не схитнулась рука в бородатого чоловіка – він вцілив кесареві просто в череп.

      Люди, які зустріли кесарів-утікачів на перевалах Родопів, були зовсім не вівчарями, а воями. Залишивши мертве тіло Бориса на поживу воронам і взявши з собою Романа, вони попрямували стежками між скель і кущів до ущелини, де паслися їхні коні, осідлали їх і рушили в гори.

      Через тиждень вої опинились у Водені – фортеці, що притаїлась на крутій скелі над бурхливим потоком серед гір і долин, – це була нова столиця Болгарії.

      У Водені сидів тоді Самуїл – наймолодший син коміта Миколи Шишмана, який у грізні часи, коли над Дунаєм, у Родопах, а потім і на долині йшла запекла боротьба між Іоанном Цимісхієм і князем Святославом і коли болгарські кесарі Петро й син його Борис запродались імператорам, у грізний той час коміт Шишман оголосив вільною Західну Болгарію, а себе – ворогом Візантії. Батька підтримали й комітопули, чотири його сини – Давид, Мойсей, Аарон, Самуїл.

      Проте слід сказати, що Микола Шишман і син його Давид, який після смерті батька заступив його місце, не зробили того, що могли й мусили зробити. Це до них, взявши древню столицю Болгарії Преславу, звертався князь Святослав, пропонував з’єднати сили, щоб бити військо імператора Іоанна Цимісхія у долині за Родопами, біля Аркадіополя й Адріанополя. Вони не пішли на поміч Святославу, не вдарили в спину Цимісхію, домовиті, багаті комітопули у цей важкий, вирішальний для Русі й Болгарії час сиділи в своїх городах і областях, ждали, хто ж переможе – Цимісхій чи Святослав, – і навіть тоді, коли переміг Святослав, не пішли до нього, вичікували, коли руські вої залишать Преславу, Доростол, щоб самим узяти в свої руки всю Болгарію.

      Це була велика помилка комітопулів Шишманів, велике нещастя для Болгарії, наслідки якого виявились набагато пізніше – через сотню літ. А тоді сталось так, що, коли руський князь Святослав пішов, уклавши мир з ромеями, за Дунай і коли Шишмани кинулись визволяти й з’єднувати Болгарію, робити це було вже пізно – вся Східна Болгарія з її ріками й долинами була захоплена ромеями. Шишманам залишились гори й полонини на заході.

      Микола Шишман і сини його мужньо боролись з Візантією, всі останні, найтяжчі, роки життя старого Шишмана минули на коні, він визволяв нові й нові городи, у древніх болгарських харатіях[34] написано, що він і помер, сидячи на коні.

      Проте старого Шишмана, а деякий час і його синів губило намагання триматись

Скачать книгу