ТОП просматриваемых книг сайта:
Хресна проща. Роман Іваничук
Читать онлайн.Название Хресна проща
Год выпуска 2012
isbn 978-966-03-6011-2
Автор произведения Роман Іваничук
– Вийдім спершу з нашої уяви, Ігоре, а тоді я тобі скажу щось таке прозаїчне – аж боюся, що наше миле приятелювання трісне, мов мильна бульбашка: я голодна!
Ігор довго не міг відвести очей від дівчини: здалась вона йому амазонкою чи то міфічною Діаною, що вийшла на свої угіддя полювати; а може, ця зваблива панна прийшла сюди для того, щоб спокусити його до гріха? Перед очима хлопця майнув образ Орести, й Лідина зваба зблідла.
– Ти зголодніла? – засміявся Ігор. – Браво! То ходімо на трасу: он за поворотом на Янів чекає на нас романтична кнайпа «Над Верещицею».
Він узяв її під руку, його пальці, які навіть в уяві не насмілювалися дотикатись до її грудей, тепер загрілися від живого тіла дівчини, й Ігор, мов той розполовинений віконт італійського письменника Італо Кальвіно – на доброго й лихого, не міг відвести руки від тепла її грудей. Ліда не вивільнялася, й Ігор цієї миті не в силі був збагнути, де чекає на нього добро, а де зло…
Кнайпа була ще порожньою, й ми мали волю для розмови. Ліда, видно, таки добре зголодніла: замовила собі яєчню, деруни, ще й бісквіт, я ж – тільки каву.
– Ти пішки йшла зі Львова, що така голодна? – спитав я. – І все це з'їси?
– Не знаю чи з'їм, – відказала зухвало Ліда, – але за це все заплатиш ти…
– О, я маю таку можливість: недавно отримав гонорар за добірку поезій у товстому київському журналі.
– Ти мене затьмарюєш: я не мала досі жодної публікації, хоч давно вже пробую сил у критиці.
– Почекай, це не все, я тебе ще дужче затьмарю, коли скажу, що зі Спілки письменників прийшла мені письмова пропозиція збирати рекомендації для вступу…
– Ти таки рішуче ступаєш на хресну дорогу, хай береже тебе Господь… Ну, а як напишеш колись роман, який задумав, – тоді до тебе без бука не приступай!
Помовчавши хвилину, я відказав:
– Мені не загрожує зіркова хвороба, про це я добре знаю: люблю працювати… Та й які там зірки, коли писатиму про пекло…
– Й мусиш зійти в нього, як Данте…
– Нам не треба сходити, ми в ньому перебуваємо… Колись християни ховалися від переслідувань у катакомби, а нам ховатися не треба: вся країна стала підземеллям, з якого немає виходу на світ Божий, ми всі так засекречені, що нас і не видно. Ніхто навіть не знає й того, що деякі партійці потаємно святкують Різдво й Великдень при заслонених вікнах, як і не знає теж ніхто, що комуністичні бонзи, які проповідують високу моральність, утримують приватні борделі…
– Послухай свіжий анекдот, – посміхнулася Ліда. – Хтось там хвалиться, що бачив Леніна. А ти що, був у пеклі? – питають його. Чому – був, я там і досі перебуваю…
А втім, покиньмо, Ігоре, хоча б сьогодні базікати про політику. Мусимо вірити тільки в одне: право на землю мають тільки ті, хто пролив за неї кров. І хай на цьому тримається наш оптимізм: український народ сповна віддав нашій землі данину крові.. Скажи, тобі зараз дуже тяжко?
– Тяжко… І дякую Богові, що є на світі