LITMIR.BIZ

Скачать книгу

на домочадцях та слугах. З’явилась було в Гелона квола надія, як батько занеміг, коли вони прийшли в пониззя Істру, але – не надовго. Встав на ноги. Ще й трібаллів обхитрив. І до війни з істріанами готується, не спішить у світ предків. А ще передають вивідники, молодіє старий цар день від дня. Ночами при місяці уповні обіймає його македонська змія, силу йому свою передає. І силу, і молодість…

      Немає просвітку на душі в Гелона від тих чуток. І як завжди, коли він про щось думав, то мусив чимось зайняти руки. Та й думалось тоді краще. А без роботи не сидів ніколи, ще батько його так привчив.

      «Хоч ти, – казав йому, – і царський син, а не покладайся у всьому на слуг, рабів чи й нижчий люд. Умій, що треба скіфу, сам зробити – і збрую для коня, і зброю для себе. В житті це може хіба ж так знадобитися!..»

      Тож Гелон, аби як слід обдумати вістку про македонську змію, котра пригрілася в батька на грудях, майстрував стріли. Бо стріла, виготовлена власними руками, надійніша. Віриш їй кріпко, влучна вона, без промаху б’є. На древко для стріли найкраще годилися береза, ясен чи тополя, та де в Гетській пустелі дерево знайдеш. Полин та полин всюди. А Істр поруч, очерету – непроходимі зарості. Очерет добре підходить для древка стріли – рівний, без сучків, як у дереві, і не треба його обробляти. Щоправда, він надто крихкий, та й нелегко кріпити до очеретини наконечник стріли. І зовсім ніяк зробити в очеретяній трубочці вушко для тятиви. Коли ж натягуєш тятиву, очеретина розчавлюється пальцями, при пострілі її геть розчіплює тятива. Тож скіфи придумали так: в один край очеретини вставляли гілочку груші із загостреним кінцем, на який і насаджували наконечник, а в другий кінець очеретини вставляли паличку з вушком для тятиви – її вже пальцем не роздавиш при стрільбі.

      Сидить Гелон – стріли майструє, думу думає. Біля нього сніп очерету, гілочки груші, бронзові литі наконечники. Вони у Гелона особливі – з його власною позначкою у вигляді хитрої закарлючки. Як пильно придивишся до неї, то лінії мовби утворюють хижий дзьоб орла – улюбленого птаха Гелона. По тій позначці кожний скіф упізнає наконечник стріли старшого царевича.

      Вибере царевич потрібну йому очеретину, відріже зайвину, вставить в один кінець гілочку з наконечником, у другий паличку з вушком. Але неопереною стрілою в ціль не влучиш. Для цього найкраще годиться соколине пір’я. Візьме Гелон перо, обдере тонкі пір’їнки, міцно прив’яже їх до очеретини тонкою смужкою шкіри – готова стріла. Нову очеретину із снопа дістає, а в самого на думці все вертиться і вертиться та македонка. Кажуть, вона – молода, сильна, зваблива. Буцімто жоден чоловік перед нею не встоїть. Атей же і подавно, жінок він любить і мав їх за довге життя предосить. А все, бач, йому мало. Час уже старому готуватися до подорожі в світ предків, а він любові забаг, грищ з македонською звабою. Невже батько й справді молодіє?

      У дев’яносто літ? Може, третій вік почне? Не бачити Гелону царства скіфського, так і помре всього лише царевичем…

      Тріснула очеретина, Гелон незчувся, як і розчавив її пальцями.

      З

Скачать книгу