Смерть Атея (збірник) - Валентин Чемерис Історія України в романах

Скачать книгу

доповідала господині про життя в домі, радила, що з їжі треба підкупити, отримувала настанови. Була вона недобра, сварлива, господарям вірна, як рідним батькам, а рабів лупцювала без угаву, обзиваючи їх тварюками, безмозглою худобою, дармоїдами, ледарями, забуваючи, що й вона сама, як і всі раби в домі, підневільна сома, андраподон, людинонога істота. Цього Орік збагнути не міг, але відчував, що люди можуть бути й такими – самі терплячи приниження, принижували ще й інших, принижених. Видно, така вже людська порода.

      Ключниці підлягали кухар зі своїми помічниками та молоді рабині, котрі ткали, вишивали, пряли і прислужували господині в гінекеї – жіночій половині будинку. З усіх рабів дещо незалежними трималися лише двоє: годувальниця молодшого хазяйського сина, котра мала свої привілеї, і навіть стара ключниця, третя особа в домі після господаря й господарки, не зважувалась на неї покрикувати, та педагог – вихователь старшого сина. То був старий освічений раб, завжди чомусь сердитий, злий і дратівливий. Коли він, припадаючи на ногу, з’являвся серед рабів, всі опускали очі, щоб не потрапити під його недобрий погляд. А втім, серед рабів він з’являвся, на щастя, рідко, бо вдень і вночі невідлучно знаходився біля свого вихованця, навчаючи його уму-розуму та зразкової поведінки – педагогом, як казали, він був непоганим, і хазяї ним дорожили.

      Як не траплялося поруч ключниці, незалежним вдавав себе хазяйський виночерпій, в чиєму віданні був погріб з винами. У ньому й минали його дні – не без хмелю, звісно, при вині чоловік! Час од часу він приносив у дім амфору з вином і в спеціальній посудині – кратері – змішував вино з водою – чисте вино споживали тільки варвари. Раб-виночерпій і подавав вино до столу. Він завжди був під хмелем, але так, щоб господарям це не впадало в око. Тож раби запобігали перед ним – шануватимеш виночерпія, дивись, як трапиться нагода, він і тобі тихцем наллє кухлик, а то – свято для раба.

      У дворі бігала дітлашня, народжена рабинями – напівгола, брудна, але, як і всі діти, галаслива та непосидюча. Якщо молода рабиня впадала господарю в око, ключниця (а в неї був на те великий нюх) влаштовувала так, щоб господар непомітно для господині міг переспати з рабинею. А втім, господиня або знала про те, або здогадувалась – чоловік її був нестійким до жіночого племені, але уваги на ті грішки не звертала. Рабиня (як і раб) – річ, а ревнувати свого мужа до якоїсь там речі?.. Пхе, це не лише смішно, а й недостойно вільної жінки. От коли б чоловік зраджував її з вільнонародженими, тоді б господиня здійняла ґвалт. Тож ключниця, щоб утримувати прихильність свого пана, постійно водила до нього рабинь, і в дворі час од часу з’являлися нічиї діти. Іноді, як вони спиналися на ноги, їх кликали погратися з хазяйськими дітьми, якщо тим набридали іграшки й вони надто вередували, потребуючи нових розваг, іноді ж – особливо гарненьких хлопчиків – стригли, намащували пахучими мастилами, зодягали в чистенькі хітончики, і вони подавали хазяйським гостям вина на банкетах чи, зустрічаючи їх,

Скачать книгу