ТОП просматриваемых книг сайта:
Генерали імперії. Валентин Чемерис
Читать онлайн.Название Генерали імперії
Год выпуска 2010
isbn 978-966-03-4496-9
Автор произведения Валентин Чемерис
Для цього Іван III запросив до себе з Італії видатних майстрів по спорудженню фортець (та, власне, й сам термін fortezza – укріплення, – був італійським) – Аристотеля Фіорованті, Марка Руфа, Петро Антоніо Соларіо, Алевіза Нового та інших – вони проектували і керували будівництвом грандіозної споруди російської столиці.
Новий Кремль будували більше десяти років – з 1485 по 1496-й, – а всі роботи, в тім числі й спорудження величезного, до того небаченого рову завершилося аж у 1516 році.
Італійці збудували руським преміцну й потужну оборонну стіну з особливою кладкою (технічна новина на той час) висотою (залежно від рельєфу місцевості) від 5 до 19 і довжиною у дві тисячі з чвертю метрів, звели 18 красивих башт, і звідтоді стіни й башти Кремля, дещо, правда, перебудовані, стоять і нині. З двох боків Кремль омивають води річок Неглінної та Москви, а там, де не було водяних перепон (теперішня Красна площа), вирили рів глибиною від 8 до 12 метрів (дво-триповерховий будинок) і шириною зверху до 36 метрів та пустили в нього воду двох річок. І Кремль став островом, неприступним з усіх боків. Одночасно зводилися нові й перебудовувалися старі будівлі в самому Кремлі – собори Успенський, Архангельський, Благовіщенський, Грановита палата для урочистих прийомів великих князів, а потім царів. З’явилися урядові будинки – прикази, палаци бояр – здебільшого родичів великого князя, а потім царської сім’ї. Центром стала Двірцева площа з головним храмом Москви Успенським собором, де вінчалися на сімейне життя й коронувалися на царство руські великі князі й царі (в Архангельському їх ховали).
Але головним у Кремлі в його південно-західному куті між Боровицькими і Троїцькими воротами й до самої площі був царський двір – окремий городок зі своїми дворами, палатами, господарськими будівлями, церквами й навіть садами. Там же – чи й поруч – палати патріарха, монастирі, церкви, ще далі – прикази, а їх в Росії вже тоді нараховувалося близько ста, хоч не всі вони розміщувалися у Кремлі.
В один з таких приказів – Малия Росії – і везли Петра Дорошенка надвечір 19 березня 1677 року від Різдва Христового.
Коли валка, попокружлявши загаченими вулицями білокам’яної, нарешті дісталася Кремля й спинилася на його території в Малоросійському дворі, стольник Семен Алмазов, вперше за всю дорогу від Сосниці, що на Чернігівщині, й до самої Москви, зняв ковпак, оторочений хутром видри, струсив з нього сніг, обтіпав долонями руду бороду, широко й розмашисто перехрестився.
– Всьо! Дома! В Москві камен! Як у Бога за пазухою. Слава тя Господи! Приїхали, мать-ать-перемать!.. – І скільки в голосі служивого було радощів, що Дорошенко аж позаздрив йому – щасливець! Має батьківщину – свою Москву камен, – де й справді почувається, як у Бога за пазухою. Повернувся додому, а що чоловікові треба у цьому світі?
Осіняли себе хрестами, познімавши хутряні шапки,