Гетьманський скарб - Юрій Мушкетик Історія України в романах

Скачать книгу

великі лиходії, але я не міг погодитися, що святощі також можуть бути породженням Глупоти і можна стати мудрим, опинившись у дурнях; Еразм каже, що світом рухає Глупота. Я висловив свої сумніви Борзаківському, та він засміявся й сказав, що то автор кпить, що те стається тільки тоді, коли мудрець має мудрецем себе і в своїй зарозумілості втрачає вміння перевіряти істину сумнівом, що нам, смертним, потрібно сумніватися в усьому, тільки тоді ми зможемо пізнати світ.

      – Сумніватися в усьому? – запитав я. – І в Богові?

      Борзаківський замислився й не відповідав довго, і я аж отерп від хвилювання.

      – В Богові не сумнівається ніхто, – врешті відказав. – А от у істинах, які речуть від імені Бога…

      Ми засперечалися й звідтоді… заприязнили один з одним.

      Потому я удостоївся великої честі читати книги з скринь самого пана полковника Полуботка, щоправда, особисто до тих скринь допущений не був, – їх мені давав Пилип Борзаківський. Я прочитав книги по-латині й по-польському. «Кнапіус», «Тезаврус», «Полеон», «Спекулюм», «Саксонум», «Війну домову», і розглядали ми з Пилипом карти всіх сторін світу й читали Євангеліє з позолоченими листами. Одначе все те – значно пізніше. Напочатку Борзаківський взяв собі в звичку потішатися наді мною, то послав шукати ефедрон, у якому, буцімто, мали навісити печатку на промеморію, я блукав по кімнатах і запитував, де той ефедрон, писарі реготілися, бо, виявляється, ефедрон – це відхоже місце; іншого разу передав оближне веління від судді принести сирівцю, самого духу якого суддя не терпів, аж поки Семен Рубець не порадив мені відплатити гріш у гріш самому Борзаківському. Я приніс Пилипу цидулу від панотця Василія, священика церкви Вознесіння Господнього, у якого на виданні була красуня дочка і який славився гостинністю й іноді справді запрошував до себе в гості молодих канцеляристів, адже шукав дочці достойної пари. Цидулу ту писав я сам – умів змінювати почерк. Борзаківський пішов до панотця, а там саме золили та прали білизну, й випало йому носити в чавунах золиво до велетенських жлукт. По тому він, трохи посердившись, лишив мене в спокої.

      Другий був Василь Биковський, козак років тридцяти, середнього зросту, тілистий, кругловидий, з густою хвилястою мичкою чуба, який розсипався на всі боки, вибивався з-під шапки, налізав на очі; той чуб був м'який, шовковий, він загрібав його п'ятірнею, а ще, як довідався небавом, любили його загрібати дівчата. Якщо Борзаківський лише полюбляв слухати про дівчат та вдавав з себе зальотника, насправді ж пильнував своєї слави, своєї честі, не давав упасти на себе порошині, то Биковський ходив у гріхах, як свиня у реп'яхах. І диво, всі ті зальоти, всі його пригоди йому легко прощали. Нащо вже строгий був у цих справах Полуботок, а й він тільки махав рукою: «А-а, Василь». Мовляв, що з нього візьмеш. Чепурун невисокого штибу (на Борзаківському завше сорочка біла, без жодного рубчика, а Биковський лише міняє в петельках тієї самої сорочки кольорові стрічки), хвалько, він любив розповідати про свої перемоги на

Скачать книгу