ТОП просматриваемых книг сайта:
На брата брат. Юрій Мушкетик
Читать онлайн.
– Втомився я, – мовив. – Mo' будемо спати?
На обрії мляво намигувала бровою мигавиця, й він подумав, аби не намиготіла до ранку дощу. Супрун повів його до клуні; Мокрина постелила Матвієві на возі, який стояв на току, Супрунові – під возом, на розперезаному кулі соломи. Матвій запротестував, але Супрун одвів протест жартом:
– Ти ж бо в вищих рангах…
– Супруне!
– Ну… оце б я клав гостя нижче себе…
Полягали, але обоє не спали, розмова сама сукалася од тієї ниточки, яку розмотували на колоді під тином. У клуні пахло збіжжям – лежало в засторонках, прілістю, дьогтем від коліс воза, та й мазниця висіла на підтоці.
– Хто ж там був, на раді? Які полки?
– Лубенський, Чернігівський, Ніжинський…
– Тільки старшина, та й та куцопола. Вчора ще були гольтіпаки, як і всі ми грішні, а це повилазили, дорвалися до урядів й тягнуть під себе, й кирпи гнуть. Де ж пак – козаки значні, товариші бунчукові… А по чиїх ребрах списи лядські черкали?…
Матвій не заперечував, аби не роздрочувати дужче брата. А заперечити було що… Супрун вихрив проти родової шляхти й проти старшини, яка стала нею за Хмельниччини. Майже всі ті, проти кого вар'ював Супрун, понатирали мозолі шабельними руків'ями, проте комусь пощастило, комусь, як Супрунові, не пощастило, й що тепер вдієш! Звичайно, вони не хочуть з тим примиритися; на Матвієву думку, ті козаки мають отримати за пролиту кров, за свою доблесть і пошанівок і добра, й шляхетство. Але те від нього не залежить.
– Може, – мовив обережно, – ще отримаєте запомогу… угіддя…
– Дулю з хріном. Були чорняками, чорняками й лишимось. Хоч проливали таку саму кров – червону… – Супрун одхаркнув горлом, харкотинням не сплюнув. Може, там і не було харкотиння, може, дряпало йому в горлі, але виробилася в нього така звичка, він одхаркував навіть за столом, і Матвій бридився, йому було це вельми неприємно. Уявив Супруна в поважній компанії, за святковим убрусом, де сидить старшина, їхні дружини та дочки, і убрус біліший за лебедине крило, де шовкові хусточки, срібний посуд… Треба б сказати братові, щоб облишив цю звичку, але як скажеш? Образиться.
– Гомонять, посол польський у світлицях гетьманських ошивався…
– І польський, і шведський, і інші… Так ведеться.
– Московського не було!
– У Москву гетьман послав листа одразу по виборах…
– Що ж він там написав?
– Не знаю, не я листа перебіловував. Звідомив про вибори, виказав цареві шану…
– Бач, польський посол кутки гетьманські обтирав, а московського не було, – вперто провадив Супрун.
– Польського