Хрест: постбіблійний детектив - Василь Базів

Скачать книгу

підштанці, розбіглася по кутках, як обпечена. Зал проревів тваринним жахом. Посеред клубу в калюжі крові корчився у передсмертних конвульсіях Місько Корчинець – районний командир яструбків із сусіднього Жупанина. Кожному здавалося, що своїм виряченим поглядом він чи то звинувачує у своїй смерті, чи то просить пощади або порятунку. Парубок однією рукою шкрябав у страшному болю рапату, багряну від його крові підлогу, а другою пробував загорнути назад у розпеленаханий живіт кишки, що повиповзали, як із мішка.

      Він вмирав на очах у сотень однолітків нескоро. Дівки завивали, як на похороні, і від того несамовитого плачу здавалося, що смерть, така якась потойбічна й невидима, стоїть тут, посеред танцмайданчика, вимахуючи косою понад їхніми грішними головами. Місько сконав зі звірячою гримасою, викрививши вилицю навиворіт і звівши очі до неба.

      То були молоді свідки живої смерті. Як помирає людина, та ще й убита, до того ж зарізана, наче свиня перед Новим роком, ніхто з них досі такого не бачив. І міг би життя довге прожити, не побачивши. Поки надривно голосило жіноцтво, з вулиці враз долинув крик. Автоматні черги пошматували це плачевне покривало. Крізь вікна й двері ввірвалися озброєні до зубів чекісти. Потім не раз свідки цієї трагедії, до самої старості проживши, неначе будуть запитувати себе, як за п’ять хвилин вони могли з’явитися в селі, коли від Кедрівки до райцентру – година їзди.

      – К стенке, бандеровская сволочь! – репетував підполковник Феофанов, що персонально командував операцією.

      Із клубу всіх виводили під конвоєм і повантажили у «воронки», що оперезали щільним кільцем клуб, з якого валила густа пара перегару, поту, сліз і крові.

      Інформація про те, що в селі Кедрівка на Львівщині вцілілі бандерівці зарізали комсомольця, дійшла аж до ЦК. Заарештованих тримали у двох тюрмах – у райцентрах по сусідству. В одній стільки не вміщалося. Феофанову і його бійцям роботи було по вуха. Наказали вибивати свідчення всіма доступними методами. Потім Феофанов доповідав по інстанції: «Мы устроили им массовую порку. Выбивали и националистическую, и религиозную дурь из голов».

      Десь на третій день, коли крики від тортур не давали спати місту, у двір тюрми затягли трактор «Беларусь», який гарчав і день і ніч, затамовуючи стогін мучеників. То був конвеєр садизму. З області підіслали ще півтора десятка найлютіших слідчих. Як дикуни, вони кидалися на жертв і вибивали «показания». Насправді вони вибивали з них життя. І коли вже залишалася того життя якась дещиця, коли ті, що слабші, особливо жінки й дівчата та підлітки, зависали на волосині між життям і смертю, вони вгамовували свою лють. Вгамовували страхом за власну шкіру, бо була чітка інструкція – бити щосили, але не вбивати. Щоб не було забитих. Бо це НП, а за НП треба відповідати. Головою й посадою перед партією та народом. Найслабших випускали першими. Їх викидали за ворота зі спотвореними на синьо-зелене місиво обличчями. На вулиці їх чекали родичі, які не впізнавали своїх рідних і розрізняли

Скачать книгу