Лідери, що змінили світ - Олекса Підлуцький Великий науковий проект

Скачать книгу

від Ульянова, який відправився цим же маршрутом за кілька років, Пілсудський не отримував практично ніякої матеріальної підтримки з дому, отож заробляв собі на хліб, навчаючи місцевих дітей іноземних мов та математики. Свого войовничого норову «останній шляхтич» не зрадив і в Сибіру – з трьох років заслання півроку він відсидів у в’язниці – за організацію кампанії непокори засланців царській адміністрації.

      Після повернення із заслання 1890 року Пілсудський став одним з найактивніших діячів польського соціалістичного руху, а через кілька років одним з батьків-засновників Польської соціалістичної партії – ППС. Сталося це за рік до того, як молодий Ленін – тоді ще Ульянов – заснував перший зародок марксистської партії у Росії – Союз за визволення робітничого класу. Незабаром колишній сибірський засланець створив і став головним редактором підпільної соціалістичної газети «Роботнік», яка стала центральним органом ППС, «колективним агітатором та організатором». Протягом двох десятиріч Пілсудський був одним з лідерів польських соціалістів. Його біографи ще й досі ламають списи навколо питання – чи справді він у молоді роки щиро перейнявся вченням Маркса і завданнями звільнення працюючого люду від капіталістичної експлуатації, а чи тільки розглядав соціалістичний рух як своєрідного «коня», який міг вивезти його до досягнення головної мети – здобуття Польщею незалежності і знищення Російської імперії. Адже в ті десятиріччя практично всі несоціалістичні партії у російській Польщі та Литві стояли на угодовських позиціях і співробітничали з царським урядом, сподіваючися лише за сприятливого збігу обставин виторгувати у росіян якусь обмежену автономію в рамках імперії. Найпотужніша і найвпливовіша з цих партій – народові демократи, ендеки – підтримувала ідею «об’єднання всіх польських земель під скіпетром Романових» і обстоювала приєднання до Російської імперії австрійської Галичини та німецької Познані. Отож єдиною силою, що була готова не просто боротися проти Росії, а й боротися зі зброєю в руках, були соціалісти. Втім, і серед них єдності в цьому питанні не було. Якщо ППС розглядала завдання соціального та національного визволення як рівною мірою важливі, то інша партія – Соціал-демократія Королівства Польського та Литви (з її лав згодом вийшли, зокрема, одна із засновниць комуністичного руху в Німеччині Роза Люксембурґ та творець ВНК-ОДПУ-НКВС-КДБ «залізний» Фелікс Дзержинський) звинувачувала «пепесяків» у націоналізмі і близько до серця прийняла відоме твердження Маркса «Пролетаріат не має вітчизни».

      На відміну від Леніна, Пілсудський не цурався індивідуального терору (втім, і більшовицький лідер відкидав цей метод «революційної боротьби» не з якихось етичних міркувань, а вважаючи його неефективним). Ще у найперші роки сторіччя пепеесівці здійснили низку терористичних актів проти представників царської адміністрації. У цьому їхні методи боротьби цілком збігалися з методами російських соціалістів-революціонерів –

Скачать книгу