LITMIR.BIZ

Скачать книгу

від твоєї ж кукурудзи живіт заболить! – вишкірився на нього Денис. – Бо я тебе нею нагодую, якщо такий розумний!

      – Чого ви завелися, пацани? – наспів Вова Пономаренко. – У нас судді є – хай вони вирішують. Для чогось же вони тут сидять.

      Суддями взяли Валю, дівчину з Бережан, і Галю, дівчину із Зозулястого. Звісно, вони могли між собою посваритися, відстоюючи перемогу кожна своєї команди. Проте хлопці цього навіть не припускали: якщо хтось на перегонах прийшов першим – це очевидно. Від дівчат вимагалося просто оголошувати: «На старт! Увага! Марш!», а далі просто визначати, хто виграв, а хто пас задніх. Тому спортсмени нічим не ризикували і не боялися нечесного суддівського вироку.

      – Судді не зможуть нічого як слід вирішити, – зітхнув Соломаха. – Бо справді, з цими заїздами у воду фігня якась виходить. Колеса грузнуть, і все тобі. Треба просто щось інше придумати.

      – Справедливо, – погодився Денис, одразу відійшовши. – Тільки ми вже на великах хіба не літали.

      – До речі! – стрепенувся Вовчук. – Ось і політаємо. Дивіться, он там, – він кивнув ліворуч.

      Решта хлопців повернули голови. Трохи далі берег піднімався вгору і нависав над річкою невеличким, але й не надто низьким пагорбом. При бажанні цей пагорб можна було вважати трампліном.

      – Метрів зо два над рівнем води, – зауважив Соломаха.

      – Те, що треба, – сказав Пономаренко. – Тільки якщо хтось підібгне хвоста…

      – А ми простіше зробимо, – заявив Вовчук. – Знаєте, як? Усі стрибати не будуть. І ніхто з нас не буде. Фінал нехай вирішать самі вболівальники. Слабо?

      – Це як? – не розумів Денис.

      – А дуже просто. Ви вибираєте кандидата серед наших. Ми – серед ваших. Якщо стрибнуть обоє – гаразд: нічия. Купаємося, потім кавуни їмо. А коли той, кого оберуть, відмовиться з переляку, перемога записується іншій команді навіть без стрибка. Годиться?

      – Раптом обоє відмовляться? – припустив Соломаха.

      – Двох інших оберемо. Нормальний хід, пацани, хіба ні? Вболівальники рятують свою команду.

      – Годиться, – кивнув Черненко. – Тільки все ж таки якщо хтось відмовиться, інший нехай стрибає. Хай доводить свою сміливість. Інакше або переграємо, або…

      – Без «або»! – перебив його Вовчук. – Нехай так буде. Пішли до людей.

      Хлопці рушили до гурту вболівальників, які з цікавістю чекали, до чого ж домовляться їхні команди. Підкликавши до себе дівчат-суддів, велогонщики виклали їм свою ідею.

      – Оригінально, – погодилася Валя.

      – Може бути, – підтвердила Галя. – Головне – судити дуже просто. Відмовився – програв. Стрибнув – виграв. Двоє стрибнули – нічия.

      Тепер лишалося обрати тих, від кого залежатиме доля кожної команди.

      3. Коротка паличка

      Несподівана ідея вболівальникам сподобалася.

      Більшістю серед них були дівчата. Їм, звісно, стрибати на велосипеді з трампліна в річку ніхто не пропонував. Лишалося

Скачать книгу