LITMIR.BIZ

Скачать книгу

      – Я не тримаюся жодного бога, – відповів Роланд. – Я тримаюся Вежі, але молитися їй не буду.

      Кілька з Хенчикових амігос явно були шоковані почутим, але сам старий лише кивнув, неначе іншого й не очікував. Він поглянув на Каллагена:

      – А ти, панотче?

      – Боже, нехай веде Твоя воля, – проказав Каллаген, швидко накреслив у повітрі хреста і кивнув Хенчику. – Якщо ми збиралися йти, то рушаймо.

      Хенчик підступив до Незнайдених Дверей, торкнувся кришталевої ручки, потім подивився на Роланда. Очі в нього сяяли.

      – Послухай-но мене останній раз, Роланде з Ґілеаду.

      – Слухаю тебе дуже уважно.

      – Я – Хенчик з роду манні Клану Червоної Стежини і Стерджис. Ми далеко прозираємо, далеко мандруємо. Ми мореплавці, чиї вітрила надимає вітер ка. Чи відпливеш ти за цим вітром? Ти й твої?

      – Атож, туди, де він дме.

      Хенчик накинув ланцюжок вагадла Бранні собі на зап’ясток, і Роланд одразу відчув ту силу, що вивільнилася у цьому гроті. Вона поки ще була маленькою, але зростала. Розквітала, немов троянда.

      – Скільки ти викликів подужаєш?

      Роланд показав залишки пальців на своїй правій руці.

      – Два. Говорячи Високою Мовою Ельда – твім.

      – Хоч два, хоч твім – це все одно, – сказав Хенчик. – Комала-ком-два, – піднісся його голос. – Ком. Підійдіть, манні, з’єднайте вашу силу з моєю силою! Підійдіть і виконайте вашу обітницю! Підійдіть і віддайте наш борг цим стрільцям. Допоможіть мені відправити їх у їхню путь! Нині!

      Перш ніж хтось з них устиг усвідомити той факт, що ка змінило їхні плани, воно спрямувало на них свою волю. Але спочатку здавалося, ніби взагалі нічого не відбудеться.

      Ті манні, котрих Хенчик вибрав у надсилачі, – шість старійшин плюс Кантаб, – сформували півколо, що розташувалося позаду дверей і закінчувалося обабіч них. Едді став біля Кантаба, переплівши свої пальці з його. Між їхніми долонями містився один з мушлеподібних магнітів. Едді відчував його вібрацію, мов щось живе. «Либонь, воно і є живим», – подумав він. Каллаген міцно ухопив його за другу руку.

      Біля іншого краю дверей Роланд взяв за руку Хенчика, ту, в якій на пропущеному крізь його пальці ланцюжку похитувалося вагадло Бранні. Коло тепер було повним, окрім єдиного місця, прямо навпроти дверей. Джейк набрав повні груди повітря, озирнувся навколо, побачив Юка, що сидів віддалік, за спиною Кантаба, під стіною печери, і кивнув.

      «Юку, залишайся, я повернуся», – послав він йому думку, а вже потім ступив до кола. Взяв за праву руку Каллагена, трохи завагався, а тоді взявся за лівицю Роланда.

      Вмент повернулося дзижчання. Вагадло Бранні почало рухатися, цього разу не по маятниковій дузі, а кружляти, нарізаючи маленькі окрайчики кола. Двері посвітлішали і краще оприявнилися – Джейк бачив це на власні очі. Риски і кола ієрогліфів, якими було позначено слово «НЕЗНАЙДЕНІ», пояскравішали. Вирізана у ручці троянда почала сяяти.

      Двері, однак, залишалися закритими.

      (Увага, хлопче!)

      Голос

Скачать книгу