LITMIR.BIZ

Скачать книгу

      Вони.

      Рутине лице набуло жовтуватого відтінку.

      – Бляха! – Затишна ментальна бульбашка, в якій дівчина ховалася впродовж п’ятигодинної медитації на Пагорбі Слави, несподівано луснула.

      – Чому ти його так боїшся?

      – Бо останнім часом він поводиться так, начеб єдина мета його існування – зіпсувати мені життя!

      – Не треба так.

      – Мені жопа!

      – Мама знає, що робить.

      – Ніфіга вона не знає! – Рута боролася з бажанням висмикнути навушники з вух, викинути телефон і чкурнути геть; з рота аж слина летіла. – Дарма я їй зізналася! І тобі не треба було розказувати!

      – Охолонь. – Інді стримувалася. – Я на твоєму боці.

      – Ти не розумієш, – заливаючись багрянцем, цідила Рута. – Ти вже три роки тут не живеш. Вони ненавидять мене. Обоє!

      – Не мели дурниць! Особливо про маму. В її бажанні бачити тебе лікаркою немає нічого поганого. Вона за тебе горою стоїть.

      – Це ти не мели дурниць! Ти не бачила її обличчя вчора. Вона навіть не накричала на мене, бо їй начхати. Уявляєш? – фрази накладались одна на одну. – Я розчарувала її, Інді, не виправдала сподівань, і тепер вона думає, що я зовсім якась нетямуща, не варта навіть того, щоб на мене голос підвищувати!

      – Вони тобі не вороги. Ми сім’я. І ми повинні діяти як сім’я, розрулити це все разом. Сама ти не впораєшся.

      Рутині очі спалахнули металевим світлом.

      – Ну звісно, не впораюся! Я ж не знаю, що мені робити з моїм життям, а ви всі такі розумні та правильні!

      Інді набридло їхнє пустопорожнє перегиркування, і вона втомлено промовила:

      – Мені жаль, що я не можу бути поряд.

      Рутине обличчя загострилося, вона вся напружилася, ніби очікувала на доторк розпеченого металу, а потім ураз поникла.

      – Бляха, Інді… – Плечі опустилися, на очах проступили сльози. – Я так сумую…

      – Я теж. – Інді безпорадно зітхнула. – Вибач. Якби могла, я приїхала б.

      Рута шморгнула. Довго мовчала перед тим, як озватися.

      – Усе нормально. Складай екзамен, я розберуся.

      15

      По-справжньому хмаритися почало відразу після полудня, і за хвилину до п’ятої, коли Рута повернулася додому, на небі майже не залишалося просвітів. Тільки над самим горизонтом у покошланих, набряклих вологою хмарах зяяла вузька розколина, забарвлена у пурпуровий і золотавий кольори.

      Роззувшись, дівчина безшумно пройшла коридором і зупинилася на порозі зали.

      Батьки чекали на неї. Григір, склавши руки на грудях, застиг упівоберта біля вікна. Вочевидь, щойно повернувся з роботи, бо й досі був у шерстяних штанах і світло-блакитній сорочці. Хоча він і не був гладким, округлий живіт перевалювався через туго затягнутий пояс – завдяки мутнуватому світлу, що прорізалося крізь хмари, це особливо впадало в очі.

      Рута окинула поглядом його згорблену постать і на мить відчула щось схоже на жаль. Батько здавався сумним і цілковито розбитим. Дівчина раптом осягнула, на що він перетворився за вісім років, які минули після смерті Дем’яна. Таке враження, ніби простір, що він займав, увесь цей час неухильно звужувався.

Скачать книгу