LITMIR.BIZ

Скачать книгу

Інді кудись переставляла ноутбук. Рута почекала, поки сестра вмоститься, і лише після того приглушено почала:

      – Привіт. Як справи?

      Інді була в гуртожитку. Рута чула голоси її співмешканок, десь негучно грала музика.

      – Викладачка з фармакології вирішила, що нікому не ставитиме автомат, тому я ще на тиждень затримуюся в Тернополі. А так усе чудово.

      – А, ну ок.

      Рута ледве ворушила язиком, й Інді насторожилася.

      – Ти чого так шепчеш?

      Рута промовисто повела очима на двері своєї кімнати, потім поглянула на сестру.

      – Є розмова.

      Інді кивнула. Безтурботний вираз злетів з її лиця. Вона шикнула на подруг, загребла зі столу навушники, вставила їх у вуха та під’єднала дріт до ноута.

      – Кажи.

      На Рутиному обличчі майнула стурбована усмішка.

      – Зі мною щось не так.

      – Що саме?

      – Із животом.

      Дівчина інстинктивно поклала долоню на нижню частину живота.

      – Що конкретно?

      – Не знаю… Важкість унизу. Болить, коли сиджу. Коли ходжу, майже не відчуваю, але сидячи – завжди. І щодня гіршає. І апетиту зовсім немає. І щоранку нудить…

      Сестрині брови зійшлися на переніссі.

      – Здуття?

      – Так, – покивала Рута. – Постійно. Хоч я майже нічого не їм. Не можу дивитися на їжу.

      – Мала, – Інді повільно підняла та опустила плечі, – я не поставлю діагноз по Вайберу. Я взагалі ще не лікар.

      Попри зауваження, подруги Індії не затихали, і розмова із сестрою тривала на тлі їхнього нерозбірливого гомону. Збагнувши, що обрала не найкращий час, Рута відвела розчарований погляд від екрана, якусь хвилину понуро тупилась у свої пальці, а тоді нарешті зважилася:

      – У мене затримка.

      Інді посерйознішала.

      – Скільки?

      – Ну, вже десь тиждень. Трохи більше як тиждень.

      – Це не страшно, – замислено протягнула сестра. – Тобто тиждень – ще не страшно.

      Рута подумала: це тобі не страшно, проте вголос вирішила цього не говорити. Якось нечемно й недоречно.

      – Але…

      – Що?

      – Ця важкість…

      – Що крім неї? Яке загальне самопочуття?

      – Втомлена, – ніби на підтвердження Рута зітхнула. – Постійно спати хочу. Такого ще не було. Таке враження, наче я досі відходжу від тієї п’янки. Третій тиждень уже…

      – Може, ти вагітна?

      Рута чмихнула.

      – Чого пирхаєш? – Інді говорила напівжартома, навіть спробувала всміхнутися, але голос чомусь прозвучав неспокійно. – Симптоми збігаються.

      Рута мотнула головою:

      – Припини. Мені реально хріново.

      – Ти подумай: твій Лара часом не того… не перестарався?

      – Я не спала з ним, – сердито обірвала її Рута.

      – А цей… баскетболіст?

      – Костя?

      – Ага.

      Наприкінці минулого та якийсь час на початку цього року Рута зустрічалася з Костею Луциком на прізвисько Костелло,

Скачать книгу