LITMIR.BIZ

Скачать книгу

      – Чорнай?

      – Припини перепитувати, – скривилася Іванка. – Як папуга, блін. Я ж розказую! Так, Чорнай врізав йому, нормально так зацідив, той убогий не відразу зміг встати, але потім таки підвівся, побіг до машини, дістав обріз, наздогнав Демидовича та двічі вистрелив йому в живіт.

      Іванка закусила губу. Рута, все ще осмислюючи почуте, водила очима з боку в бік – не знала, куди приткнути погляд. Зрештою запитала:

      – Коли це сталося?

      – У суботу пізно ввечері. Десь після одинадцятої.

      Рута затулила нижню частину обличчя долонями. Все, що ще хвилину тому здавалося важливим, несподівано віддалилось і втратило чіткість, неначе опинившись під товщею води. Посварилася з батьком? Нажерлася в гівно? Не ночувала вдома? Від думки про те, що приблизно в той самий час, коли вона, звісившись на поручнях перед входом до гуртожитку, вивергала із себе напівперетравлену кашку, її улюбленого вчителя застрелили посеред парку Шевченка, запаморочилася голова. Рута спробувала зачепитися за Іванчин погляд, але це не допомогло: стіни довкола й підлога під нею нібито розсунулися, і хворобливе відчуття, мовби вона намагається спертися на порожнечу, лише загострилося.

      – Я не вірю, – прошепотіла вона, – не можу в це повірити.

      На тому розмова виснажилася, немовби розчинившись у повітрі. Спливла хвилина, доки Іванка порушила мовчанку:

      – Куди ти зникла вчора? Я весь день тобі писала.

      Рута махнула рукою, наче відганяючи надокучливу муху.

      – Вимкнула телефон. Не хотіла ні з ким спілкуватися.

      – Твої предки телефонували.

      – Тобі?

      – Ні. Моїм. О першій ночі. – Іванка прискалила око: – А ти, типу, не знаєш.

      – Ні.

      – Мої навіть розбудили мене. Розпитували, де ти можеш бути. Казали, це щось серйозне.

      – Я посварилася з батьками, – відрізала Рута.

      Іванка нахилила голову:

      – Посварилася з батьками, і…

      Їй хотілося подробиць. Три тижні тому Іванка сама повернулася з гульок о пів на дванадцяту – батьки тоді горлали так, що штукатурка зі стін обсипалася, – тож її цікавило, що сталося з Рутою, якщо її ще о першій не було вдома.

      – Забий. Нічого серйозного.

      Рута не мала настрою що-небудь розповідати. Точно не зараз. Тим паче в голові безперестану билася думка про Чорная. Вона прибрала долоні від блідого обличчя, проте секунд десять лише ворушила губами – не могла наважитися заговорити. Зрештою ламкі звуки, що ледве-ледве зібралися в слова, проклали собі шлях назовні:

      – Ти сказала, є відео.

      – Так.

      Рута активувала смартфон і вперше за добу ввімкнула Інтернет. Потім відкрила Google та похапцем увела в пошуковому рядку три слова: Рівне, парк, убивство. Посилання вгорі списку вело до статті на сайті hromadske.ua. Дівчина розгорнула її та швидко пробігла очима.