LITMIR.BIZ

Скачать книгу

      Очі Богдана замиготіли в напівтемряві зали.

      – Ось це послухай:

      Геннадій Петрович різко обірвав його співи, дарма що тихим шепотом:

      – Добре, товаришу, що ви розповіли мені це! Я негайно доповім куди слід!

      Богдан витріщився на того, однак, за кілька секунд все зрозумів, перемінився в обличчі і, на знак підтвердження, мотнув, вже захмелівший, головою:

      – Так! Всіх посадимо! – А потім вже тихіше: – Мені якраз розповів друг, ну з тих, що в ГУЛАГу працює, про справу оцього кобзаря, ідейного, – просипів з огидою Богдан на вухо колезі. – Талановита сволота. Тільки-но посадили. І за такий дріб’язок… Був морячком, служив в Сибіру і додумався угнати машину секретаря Приморського райкому ВКП(б). Ідіот… Тепер сидить.

      Богдан голосно розсміявся. Гена в знак згоди мотнув кілька разів головою, але не повірив його словам про те, що той бідолаха – сволота. А от що талановита і що Богдану його жаль – це буквально читалось по сумяттю товариша.

      – І що, шкода тобі його? – хитро прищурився Гена. – Ну отого небораку?

      – Мені? Та ти що! Нє… Хоча… – Богдан замовк на мить, повис на ліктях, котрі вже давно поклав на маленький столик зали і сьорбнув «Волгу». В коктейлі вже розтанув увесь лід і він почав нагадувати просто теплу горілку з присмаком м’яти. – Але ж ти розумієш. До того той морячок, Йосиф його звати, Алешковський, здається16, він був нормальною людиною. Батько його – герой війни, кавалер ордену Червоної Зірки. А тепер… Ти розумієш, що відбувається?! – Богдан різко перейшов на крик від того, що несподівано його осінило: – Тобто виходить, якщо ми саджаємо за дрібну провину – все-рівно на виході маємо закоренілого злочинця. ГУЛАГ дороблює за нас справу! І завжди на виході – ідейний! От падло…

      Геннадій Петрович лише сухо кивнув на це зауваження друга. І хоча воно не було компрометуюче, він розумів, що про таке не варто кричати на увесь «Коктейль-хол».

      – Оцих треба боятись, – продовжив Богдан, – не дурні вони, ні… Зараз ідіотів не саджають. За вбивства – і то менше. Зґвалтувань немає… Саджають саме таких, випадково, або після розмов у ЦК про творчість, ідейних гадів. Тих, що не здалися. І потім вони корчаться на своїх койках, ліс валять, вмирають від кровохаркання там всілякого, різного. Але не здаються. І кожен за іншого: один за всіх і всі за одного. Так раніше було, на війні.

      – Як там у цього віршомаза убогого? – Богдан поморщився, вдаючи, ніби він силкується пригадати, що ж там далі, в цій пісні? Насправді він добре пам’ятав. Бо його вона вразила. І найкращими обладунками в такому випадку були

Скачать книгу