Знеболювальне і снодійне - Катерина Бабкіна

Скачать книгу

шепочуть: в усіх світах,

      в коротких і безнадійних наших життях,

      в очікуванні на осені жовту одіж,

      в рішеннях про злиття, купівлю і продаж,

      під час побачень, у випадкових пригодах,

      у внутрішніх водах і в будь-яких інших водах,

      у подорожах, на вокзалах, у літаках;

      в ті ночі, коли розбрідаємося по двоє;

      у полі, де теж, як відомо, один абрикос не воїн;

      в ліжках і мріях, в липких та безплідних снах

      нами керує страх.

      А все найкраще у світі: руді жінки,

      чоловічі лікті, дитячі вицвілі влітку вії,

      великі дзеркала і балетні станки,

      середземноморські пляжі, сліпі надії,

      зручні черевики, сонячні ранки, зимні ставки —

      страхом оповите, не світиться і не гріє.

      І соком серпень бризкає навсібіч.

      І черешки обриває м’яка вага, як серця обриває любов чудна.

      І, не сягаючи більше асфальту й трави узбіч,

      абрикоси безкінечно летять у серпневу ніч,

      і страх зникає, бо ніч ця не має дна.

* * *

      Ось що вона йому говорила,

      погоджуючись на невідоме,

      пригортаючись до теплого тіла,

      ще перелякана і безсила:

      уночі повертайся додому.

      Життя невблаганне і незбагненне,

      і мало до чого ти там охочий —

      все це приємне чи потаємне;

      але ночі, казала вона, для мене,

      повертайся, казала вона, щоночі.

      І він повертався, коли осінні

      тумани узбережжя обсіли,

      коли кригою дощ вмерзав у вітрила,

      і коли по зимі відцентрова сила

      штовхала щораз до нового тіла,

      і коли вона народила сина,

      і коли другого народила.

      І коли почув за собою кроки,

      знаючи, що нікому за нього вписатись,

      відчував, ніби звір, як заходять збоку,

      розуміючи, що саме повинно статись,

      і видихав востаннє на дні затоки —

      пам’ятав, що змушений повертатись.

      А вона відбувала свої ювілеї,

      і росли, як водорості, їх діти,

      і тяглися дні, як сліди по глею,

      і навіть один був ходив до неї,

      ходив, але перестав ходити.

      Надривалися євангеліти,

      заклинателі змій, і вітрів, і крові,

      морські вовки, степові ворожбити

      і різні інші свідки Єгови,

      але ніхто не зміг перемолити

      обіцянку, дану в любові.

      Сини її у порту відомі,

      жорстокі, безсмертні, кажуть, два брата,

      бо ж це вони виросли в тому домі,

      і чим їх можна ще налякати,

      якщо вони бачили свого тата.

      А він лежить серед покарьожених

      човнів і кранів у серці затоки,

      і краби дрібні увесь час торочать

      йому про душу і вічний спокій.

      Але він не повертатись не може.

      І повертається додому щоночі.

* * *

      Діду, прийом. Я виросла, дістаю до педалей

      і легко орієнтуюсь по моху в хащах нічного саду.

      Їжджу на автоматі – нашим зрадила ідеалам.

      Мені

Скачать книгу