-

Скачать книгу

закладу. У ті самі роки родина Зерових перебралась до Кролевця, де й проводив вакації гімназист. У Кролевці він заприятелював із Петром Горецьким, майбутнім мовознавцем. Разом із Горецьким Зеров вступив до університету святого Володимира в Києві на історико-філологічний факультет. Петро Горецький у спогадах відзначав: «Закінчивши у 1908 році гімназію, обидва ми, я і Микола, можливо, змовившись листовно, а, може, й особисто (бо протягом канікул 1908 р. ми іноді зустрічались в Кролевці), вступили на філологічний факультет Київського університету. Восени 1908 року ми поїхали разом на навчання в Київ і оселились вдвох в одній кімнаті». Потім до товаришів приєднався Віктор Романовський, який оселився на тій самій вулиці в Києві – Паньківській. Так утворилась «трійця» друзів, про яку Зеров колись створить сонет «Трьом мандрівникам». Горецький згадував: «Ми, члени ‘‘трійці’’, як і члени київської університетської громади, уживали української мови на знак протесту проти пригнічення царизмом української культури та мови. Крім того, уже на перших курсах університетського навчання ми виробили такі погляди: немає безнаціональних народів; кожний народ у своєму поступі ставить собі прогресивні інтернаціональні завдання, але здійснює ці завдання в національних формах… Найважливішою ознакою нації є мова – засіб найширшого культурного розвитку. Тому ми, наш невеличкий гурток (‘‘трійця’’) і багато членів київської університетської громади, старалися підтримувати українську мову і сприяти її розвиткові та вдосконаленню як в усній, так і в писемній формі».

      Архівіст Романовський не згадав номер будинку, у якому жив Зеров, а майбутня дружина Софія, з якою Микола Костьович познайомився у студентські роки, навесні 1912 року, не знала його адреси, бо вважала неприйнятним ходити додому до знайомого юнака.

      Початок університетьського навчання Зерова і Горецького ознаменувався відкриттям у Києві Українського клубу «Родина», головою правління якого був Микола Віталійович Лисенко. Микола Зеров став постійним відвідувачем вечорів клубу за адресою: вул. Володимирська, 42. Саме в цьому клубі він міг би познайомитися з Максимом Рильським, однак їхня зустріч і знайомство відбудуться аж 1923 року. Рильський залишив спогад про ті вечори: «З часу відкриття клубу я, гімназистик, раз у раз ‘‘нелегально’’, знявши з кашкета герб, ходив на щотижневі клубні вечірки-концерти. То бували не тільки ‘‘просвітянські’’ ‘‘музично-вокальні вечори’’ з неодмінним ‘‘Ой казала мені мати…’’, а часто й серйозні концерти камерної музики, з найдіяльнішою в них участю Лисенка таки. Мали вони безперечне виховальне для нашого суспільства значення. Тут виконувались і речі таких класиків, як Гайдн, Моцарт і Бетховен (інколи вперше в Києві), і твори новіших композиторів».

      Максим Рильський уже 1910 року мав видану збірку «На білий островах», а Микола Зеров вперше побачив своє прізвище надрукованим у збірнику Сергія Єфремова «Над могилою Б. Грінченка. Автобіографія, похорон,

Скачать книгу