LITMIR.BIZ

Скачать книгу

на потрібний транспорт.

      – Пусте, пане Пелчинський! – відмахнувся я. – Смію вас запевнити, що з вами дорога проминула майже непомітно. Ви напрочуд приємний попутник!

      – Дякую за приємну оцінку. Сподіваюся, ми ще зобачимось, якщо ви затримаєтесь у Львуві, як і планували.

      – Буду радий новій зустрічі!

      Тим часом слуга відчинив дверцята.

      – Готово, пане! – сказав він.

      Пелчинський востаннє кивнув головою, надягнув невисокий циліндр і покинув салон. Крізь відкриті дверці я зауважив, що слуга поставив валізи попутника не на дорозі, а на тротуарі, чому той зрадів.

      – Куди, пане? – поцікавився слуга. – Просто до намісника?

      – І як ти собі це уявляєш? – відповів я. – У такому вигляді? Стомлений дорогою? Спочатку відпочинок, а вже потім справи.

      – Так, пане! – згодився слуга. – Зволите одразу їхати до вашого маєтку?

      – І бажано швидко!

      Найбільше мені хотілося прийняти ванну і хоча б годинку відпочити, а вже потім зайнятися справами, котрі привели мене до цього міста.

      Будинок, у ворота котрого через деякий час заїжджала наша карета, розташувався на одному з пагорбів, був одноповерховий і, що неабияк важливо, потопав серед фруктових дерев. Я ще не знав, скільки часу мені доведеться затриматися у Лембергу, але у червні провести цей час серед зелених дерев приємніше, аніж просто у кам’яниці на березі річки, що далеко поступається Дунаю, який перетинає Відень.

      Прибуття екіпажу вигнало з будинку двох слуг і управителя. Поки один зі слуг притримував переднього коня, другий тим часом встиг відчинити дверцята карети і висунути сходинку. Я надів на голову циліндр і ступив на землю. До мене одразу ж приступив управитель – низенький повненький чоловічок, з усього видно, поляк.

      – Щасливий вітати вас у Львуві! – досить чистою німецькою мовив він.

      «Поляк!» – відзначив я. Тільки вони за кожної нагоди, а то й без нагоди, не забувають нагадувати іншим, що Лемберг колись належав полякам і звали його саме Львув.

      – Занесіть речі у мої покої і приготуйте теплу ванну! – розпорядився я, бо саме цього мені хотілося найбільше.

      – Ванна уже готова, – відказав управитель. – Коли мені повідомили, що саме сьогодні у Львув прибуває така поважна особа, розпорядився з ночі нагріти воду. Адже я не знав, коли саме ви приїдете.

      Я подивився на управителя іншими очима.

      – Як тебе звати? – поцікавився.

      – Яблонський! – повідомив він. – Янек Яблонський, прошу пана!

      – Тоді веди мене, Янеку Яблонський!

      У супроводі управителя я пройшов до відведених мені кімнат. Взагалі у моєму розпорядженні був увесь будинок і я міг зайняти будь-які кімнати, але ті, що були приготовлені управителем, ніяких заперечень не викликали.

      Коли слуги занесли валізи й плетені ящики, я звелів закликати свого слугу. Він мав гучне ім’я Конрад, походив з Тіроля й ось уже років двадцять вірою і правдою служив у нашій родині. Конраду було майже сорок років, і моє життя проминуло на

Скачать книгу