LITMIR.BIZ

Скачать книгу

тут кинув оком на найкращу дівчину.

      Місіс Аллертон трохи схилила голову набік, спостерігаючи, як віддаляються постаті мсьє Пуаро і його компаньйонки.

      Дівчина поруч із ним була вища дюймів на три. Мала гарну ходу, йшла ні сковано, ні сутулячись.

      – Гадаю, вона доволі приваблива, – сказала місіс Аллертон.

      Вона кинула швидкий косий погляд на Тіма. На її здивування, він одразу ж потрапив на гачок.

      – Навіть більше, ніж «доволі». Шкода, що вона якась сердита й похмура.

      – Може, у неї такий вираз обличчя, любий.

      – Думаю, що вона неприємне мале чортеня. Але як дівчина – дуже приваблива.

      Та, про кого вони говорили, повільно прогулювалася з Пуаро. Розалі Оттерборн крутила в руках закриту парасольку, і вираз її обличчя підтверджував те, що щойно сказав Тім. Дівчина була і похмура, і сердита. Вона насупила брови, а яскраво-червона лінія вуст вигнулася кутиками вниз.

      За воротами готелю компаньйони звернули ліворуч і ввійшли в прохолодний затінок міського саду.

      Еркюль Пуаро спокійно собі теревенив, перебуваючи в піднесеному настрої. Він був одягнений у дбайливо випрасуваний білий шовковий костюм і панаму й тримав у руці багато декорований хлист від мух, що мав руків’я зі штучного бурштину.

      – …це мене зачаровує, – говорив він. – Чорні скелі Еле-фантини, і сонце, і човники на річці. Життя справді чудове.

      Він на мить замовк, а тоді додав:

      – Ви так не думаєте, мадемуазель?

      Розалі Оттерборн коротко сказала:

      – Думаю, так. Але, як на мене, Асуан занадто похмуре місце, готель напівпорожній, і всім тут близько ста…

      Вона замовкла, прикусивши губу.

      Очі Пуаро зблиснули.

      – Так, ваша правда. Я сам однією ногою в могилі.

      – Я… я не мала вас на увазі, – відказала дівчина. – Вибачте. Негарно вийшло.

      – Зовсім ні. Цілком природно віддавати перевагу компанії однолітків. Що ж, принаймні один молодий чоловік тут є.

      – Той, котрий постійно сидить біля матері? Вона мені подобається, але, гадаю, він жахливий – такий пихатий!

      Пуаро всміхнувся.

      – А я… я пихатий?

      – Ні, не думаю.

      Її, вочевидь, він мало цікавив, але це не роздратувало Пуаро. Він просто спокійно й задоволено відзначив:

      – Мій найкращий друг каже, що я надто пихатий.

      – Ну, що ж, – невизначено мовила Розалі. – Думаю, ви маєте причини лестити собі. На жаль, кримінальні історії мене взагалі не цікавлять.

      Пуаро урочисто заявив:

      – Я радий дізнатися, що у вас немає таємниць, які слід приховувати.

      На мить вона скинула свою насуплену маску й кинула швидкий допитливий погляд на Пуаро. Здавалося, він цього не помітив і продовжував:

      – Мадам, ваша мама сьогодні не прийшла на обід. Сподіваюсь, вона добре почувається.

      – Це місце їй не підходить, – коротко відповіла Розалі. – Я буду рада, коли ми поїдемо звідси.

      – Ми з вами супутники, еге ж? Разом їдемо на екскурсію до Ваді-Хальфи та Другого нільського порога?

      – Так.

      Вони вийшли з тіні саду

Скачать книгу