LITMIR.BIZ

Скачать книгу

ми думали, шістдесят або сімдесят…

      – От бачите, – сказав я. – Ви ж не могли цього знати.

      – Не могли, – відповіла вона. – Справді, не могли. Ми гадали, що «б’юїк» удвічі прудкіший за вашу машину.

      – Отож-бо, – я відкинув ногою якусь гілку. – А виходить, що ми мали надто велику перевагу. І пан Біндінг, мабуть, неабияк лютував на нас.

      Вона знову засміялась.

      – Якусь хвилину лютував. Але ж треба вміти й програвати, бо як же тоді жити.

      – Звичайно…

      Запала мовчанка. Я глянув на Ленца. Проте останній із романтиків тільки усміхався, поводив носом і не приходив мені на допомогу. Шелестіли берези. Десь за будинком кудкудакала курка.

      – Гарна погода, – мовив я нарешті, аби не мовчати.

      – Так, чудова! – відповіла дівчина.

      – І так тепло, – додав Ленц.

      – Навдивовижу тепло, – закінчив я.

      Знову запала мовчанка. Дівчина, мабуть, подумала, що ми несосвітенні дурні, але мені хоч убий нічого не спадало на думку. Ленц принюхався.

      – Тушковані яблука, – сказав він розчулено. – До печінки та ще й тушковані яблука – делікатес!

      – Безперечно, – погодився я, подумки проклинаючи нас обох.

      Повернулися Кестер і Біндінг. За ці кілька хвилин Біндінг став зовсім інший. Він, мабуть, був одним із тих автомобільних фанатиків, що мліють від щастя, коли їм десь трапиться фахівець, з яким можна поговорити.

      – Повечеряємо разом? – спитав він.

      – Звичайно, – відповів Ленц.

      Ми ввійшли до заїзду. У дверях Готфрід підморгнув мені й кивнув у бік дівчини.

      – Слухай, вона вже разів десять звела нанівець твою вранішню погану прикмету. Ту зустріч із бабою, що тупала, як бегемот.

      Я знизав плечима.

      – Може, й так, але чого ти кинув мене напризволяще, щоб я сам заникувався перед нею?

      Він засміявся:

      – Треба ж і тобі колись навчитися, хлопче!

      – Я вже не маю бажання нічого вчитися, – сказав я.

      Ми пішли слідом за Кестером і Біндінгом. Вони вже сиділи коло столу. Господиня саме принесла печінку та смажену картоплю. Крім того, на почин вона поставила велику пляшку пшеничної горілки.

      Виявилося, що Біндінг не говорить, а меле як млин. Аж дивно було, скільки він усього знав про автомашини! А коли він почув, що Отто навіть брав участь у перегонах, його прихильність до нашого товариства перейшла всі межі.

      Я почав пильніше придивлятися до Біндінга. Це був гладкий, високий чолов’яга з червоним обличчям і густими бровами, трохи хвалькуватий, трохи галасливий, але, мабуть, добродушний, як усі люди, що мають успіх у житті. Я уявив собі, як він увечері, перш ніж лягти спати, з гідністю, поважно розглядає себе в дзеркалі.

      Дівчина сиділа між Ленцом і мною. Вона скинула пальто й лишилася в сірому англійському костюмі. На шиї в неї була пов’язана біла хусточка, схожа на краватку для верхової їзди. Її каштанове шовковисте волосся мінилося при світлі лампи янтарем. Дуже високі плечі ледь вигиналися вперед, вузькі

Скачать книгу