LITMIR.BIZ

Скачать книгу

що було б непогано піти кудись з тим чи іншим хлопцем, це стало видаватись якоюсь трясовиною.

      Проте стажування у «Райді» мало одну перевагу: від Бронту до лікарні потрібно було їхати дві години міським транспортом. Звичка вчитися під розмірене похитування стала у пригоді. То була альтернатива навчанню в оселі Перселлів: між ревом телевізора, який дивилися матуся з бабусею, та гамором чоловіків, що цілий вечір грюкотіли посудом і базікали: крикет, крикет, крикет. Клінт Волкер[3] та Єфрем Цимбаліст-молодший[4] у вітальні, Кейт Міллер[5] та Дон Бредмен[6] у кухні – а між ними жодних дверей, і єдине місце для занять – стіл у їдальні. Тож мій вибір – автобус чи метро. І знаєте що? Я склала все на відмінно! Здобула найвищі бали. Саме тому я дістала роботу в «Роял Квінз». Дізнавшись про результати, тато з мамою трохи побурчали: закінчивши технікум у Рендвіку, я відмовилася вступати до університету, щоб займатися далі наукою або медициною та здобути диплом. Гадаю, найвищі оцінки з рентгенології вгамували їхнє занепокоєння щодо відсутності в мене амбіцій. Кому захочеться вступати до універу та страждати від стусанів та шпичаків представників чоловічої статі, які не бажають, щоб жінки опановували чоловічі професії? Тільки не мені!

      Понеділок, 4 січня 1960 року

      Сьогодні вранці я стала до роботи. Дев’ята година. «Роял Квінз» значно ближче до Бронту, ніж лікарня у Райді! Подорож на автобусі забирає хвилин двадцять. Решту шляху, приблизно зо два кілометри, я долаю пішки.

      Раніше я ніколи не була в цьому районі, лише кілька разів проїздила повз разом із родиною, коли ми прямували на північ або в гостину, або влаштувати пікнік. Яке місце! Тут є власні крамниці, пошта, електростанція, пральня, настільки величезна, що укладає угоди з готелями, цехами та складами, – в «Роял Квінз» є все. Уявіть собі, який то лабіринт! Швидкою ходою за п’ятнадцять хвилин я дісталася від головних воріт до рентген-кабінету, минувши майже всі здобутки архітектури Сіднея за останню сотню років. Чотирикутники, скоси, веранди з шерегою колон, споруди з піщанику, будівлі з червоної цегли, чимало жахливих нових будинків зі скляними фасадами – надто спекотно, щоб у них працювати!

      Дорогою я зустріла купу людей – мабуть, тут працює близько десяти тисяч осіб. Медсестри, схожі на зелено-білі пакунки через силу-силенну крохмалю, зобов’язані вдягати товсті брунатні бавовняні панчохи та коричневі черевики без підборів, на шнурках, – бідолашні. Навіть Мерілін Монро навряд чи вдалося б мати звабливий вигляд у непрозорих панчохах та черевиках на шнурках. А ще чіпці, схожі на двох білих голубів, що сплелися між собою, рукава та комірці з целулоїду і спідниці, облямівки яких сягали середини литки. Сестри з реєстратури мали такий самий вигляд, але вони не носили фартухів, вбиралися у франтові єгипетські хустки замість чіпців, нейлонові панчохи та черевики на п’ятисантиметрових квадратних підборах.

      Авжеж, мені бракує терпіння витримувати

Скачать книгу