ТОП просматриваемых книг сайта:
.
Читать онлайн.
Холодна вода привела пораненого до тями: закочуючи очі, він забурмотів щось незв’язне про жертву, поліцію і вбивцю.
– Що ж нам робити із цим бідолахою? – спитав Альбер.
– Не знаю, – знизав плечима Александр. – Ми не можемо взяти його з собою, так само, як і кинути його тут напризволяще…
– Здається, у нього зламана рука. Я спробую накласти шину. Потім ми підсадимо його на одного з наших коней і доправимо до найближчої факторії.
– Цікаво, як він тут опинився, та ще й серед ночі?
– Можливо, рятувався від якихось убивць. Це якщо судити з його маячні… – Альберові ніяк не вдавалося обв’язати руку незнайомця лубками, і він роздратовано поморщився.
«Провідник», підійшовши, шепнув йому:
– Слухай-но, вождю, якщо дозволиш, я сам накладу цьому білому пов’язку.
– Будь ласкавий! Тим паче, що він, здається, знову знепритомнів…
Тубілець зрубав молоде деревце – завтовшки приблизно таке, як зламана рука пораненого, зробив на корі кілька поздовжніх надрізів і вправно зняв її. Потім завинув у рурку з кори скалічену руку і перев’язав гнучкою ліаною. Александр переніс незнайомця ближче до вогню й поклав на землю; той заворушився, попросив пити, спрагло ковтнув кілька разів і одразу ж заснув.
А невтомний тубільний «провідник» тим часом розкидав тліюче вугілля й вигріб екзотичну страву з розжареної ями. Слонові ноги порозбухали неймовірно, проте аромат готової печені вельми принадно лоскотав ніздрі.
– Ця їжа воістину гідна королів! – вигукнув Альбер, потираючи долоні. – Зараз покуштуємо… Судячи зі спокусливого запаху, перед ним блідне навіть запечений окіст із трюфелями…
У розмові за їжею минув залишок ночі. Поранений прокинувся вдосвіта і навіть покуштував смачної печені; тепер він мав набагато бадьоріший вигляд і був цілком спокійний.
Французи, оббілувавши убитих левів, уже були збиралися йти шукати пораненого слона, коли на стоянці з’явився чоловік, якого неважко було впізнати за його своєрідним убранням.
– Овва, та це ж його превелебність! – вигукнув Альбер де Вільрож. – Приєднуйтеся до нас! Сідайте, перекусіть! Ми раді вас бачити! Отже, вам вдалося-таки спекатися тих мандрівних музик? От і чудово! А ми з вашого дозволу ненадовго покинемо вас…
– Я надзвичайно вдячний вам, панове! Я зворушений таким люб’язним запрошенням, – провівши поглядом французів, що йшли геть від стоянки, прихопивши з собою рушниці, проповідник поглянув на пораненого, який дрімав на траві неподалік, – і здригнувся.
«Що таке? – миттю промайнуло у нього в голові. – Поліцейський Вільям Саундерс?.. Невже він щось запідозрив? Не варто втрачати пильність!..»
Скачать книгу