LITMIR.BIZ

Скачать книгу

справи невідкладні. Вони хочуть зустрітися з тобою завтра.

      Термінова оцінка мого стану дозволила покласти мене до лікарні. Кумедно, як улаштовано світ. Бо того-таки ранку Ґейлі (з якою ми не спілкувалися, відколи повернулися з табору) зв’язалася зі мною та поцікавилась, як у мене справи. Я розповіла їй правду, а вона – мені.

      – Ось тепер тобі має ставати краще. Зараз ти повільно вбиваєш себе. Однак подумай, скільки всього в тебе попереду.

      Я дослухалася її слів.

      Того ранку я пішла на зустріч із лікарем, одягнувши картату спідничку і блузку з комірцем, гарно зачесалася, зробила макіяж. Я гадала, що потім піду до школи. Але мене замкнули в цій коробці-кімнаті… Слова лікаря бриніли в моїй голові: я не повернуся додому цілий місяць.

      Якийсь час я звинувачувала себе за це – за нездатність просто з’їсти шматок пирога чи пропустити пробіжку. Люди дуже різко реагували, коли дізнавались, яка в мене хвороба: «Я гадав, ти розумніша» або «Ти просто маєш їсти». Такі реакції тільки збільшували мою ненависть до себе, бо я вірила їм. Одначе згодом я зустріла тих, хто відкривав мені правду: «Це – хвороба».

      Мені треба було багато часу, щоб нарешті зрозуміти, що це таки хвороба. Лежачи на лікарняному ліжку, спустошена й зарюмсана, я вигадувала вибачення для моїх батьків за весь той стрес, якого я завдала, я просто не могла почати одужувати. Вони на це не заслуговували. «А пацієнтові з раком ви теж сказали б, щоб просто одужував?» Ні, гадаю, що ні. Обміркувавши всі обставини, я нарешті прийняла той факт, що хворію, що це не є якась погана поведінка. Утім, одужання мало відбутися завдяки моїм діям.

      Місяць у лікарні можна впевнено назвати найважчим місяцем у моєму житті, але я пройшла крізь це. Я ще продовжую реабілітацію після мого розладу. Іноді я така, що не спинити, а подекуди застрягаю у глухому куті. Та кожного дня я й далі оклигую, бо маю незламну волю до дії.

      – Я їм. Але анорексія ще є.

      Моя подруга, яка одужувала від такого самого розладу, якось підказала мені цю формулу. Це речення пояснює багато, містить чимало правди. Я їм, але боротьба триває. Я ще хвора, у мене попереду ще довгий шлях до повного одужання, проте все гаразд.

      Усе гаразд, бо в моєму житті є люди, як-от Ґейлі, здатні на неймовірну підтримку та розуміння, у мене є моя родина, таке місце, як «Кінтейл», а ще – могутнє бажання одужати.

      Я пам’ятаю це все і знаю, що нарешті вийшла на шлях, коли знову відчую себе ситою.

Саманта Молінаро

      19. Порцеляновий бог

      Попередження: гумор може бути небезпечним для вашої хвороби.

Еллі Кац

      Хоч моя бабуся не здобула професійної медичної освіти, перебування в неї в гостях щотижня призводило до встановлення нового діагнозу. Всю неправильну поведінку вона характеризувала як хворобу, додаючи суфікси «ячка» або «іт».

      – Чого це ти не можеш просто тихо посидіти в церкві? У тебе що, непосидячка?

      Наступного

Скачать книгу