LITMIR.BIZ

Скачать книгу

від страху підрізав декорації, послаблюючи пряму виділену лінію, якої йому вдалося досягти. Коли він закінчив, модель стала менш ризикованою й ближчою до тих, на які давали добро протягом останніх двох років.

      Барні намагався не засмучуватися через цей компроміс. Намагався переконати себе, що тут він не митець, а майстер, який формує й моделює замовлення, змінює лінії, форму, текстуру на бажання дизайнерів. Та він усе одно не міг заспокоїтися, бо вбачав у такому Неті Вінтерзі себе через десять-п’ятнадцять років. Невпевненість стає чимраз ближчою, і він усвідомлював, що дуже вразливий перед такою хворобою.

***

      Після роботи Барні їхав до будівлі відділу досліджень, щоб забрати Макса Праґера, але бічна вулиця, де той вийшов цього ранку, була заблокована барикадою, а перед самою будівлею стояли кілька автомобілів приватної поліції. Він вийшов з машини й підійшов ближче, але, як тільки ступив на сходи, якийсь літній охоронець – Барні частенько бачив його на території – підійшов до нього, розмахуючи рукою.

      – Нікому туди не можна!

      – Але я маю тут з деким зустрітися.

      – Зона заблокована.

      – Що сталося?

      – Питання безпеки. Нещасний випадок в одній лабораторії. Мені нікого не можна впускати й випускати.

      – Ну, я маю забрати одного чоловіка, що тут працює, – Макса Праґера, – ми їздимо разом.

      – Праґера? Здається, він іще нескоро звідти вийде. Його хтось інший повезе або на таксі поїде.

      Барні постояв ще трохи, охоронець запалив люльку й сказав:

      – Та він тут іще надовго затримається й муситиме пройти перевірку. Не можна недооцінювати заходи безпеки, коли маєш справу з радіацією. Дуже-дуже обережним треба бути.

      – Радіація? – Барні тупо глипнув на нього, тоді на будівлю відділу досліджень. – То нещасний випадок був пов’язаний з радіацією?

      Охоронець обережно роззирнувся навколо й прошепотів:

      – Раз ти працюєш на компанію, думаю, тобі можна розповісти. Один із внутрішніх охоронців, друг мій, чув, як диспетчер викликав відповідального за радіаційну безпеку. Здається – так, це між тобою й мною, ясно? – здається, у них щось там розлилося в радіолабораторії, кількох працівників опромінило. Казали, що цей Праґер вчинив як герой: якби не він, та штука вийшла б за межі будівлі й усе місто було б заражене до чорта. Так, сер, тому, думаю, йому зараз не в голові те, як він додому доїде. Але я тобі цього не казав. І нікому іншому не розказуй.

      Барні подякував йому й повернувся до машини, дещо очамрілий від таких новин. Він і не уявляв, що Праґер працює з таким небезпечним матеріалом. Той ніколи про це не розповідав, скільки Барні пам’ятав. Він тільки й говорив про «мітки» і «технологію мічених атомів». Тоді Барні пригадав слово «ізотоп», що пролунало в кількох розмовах між Праґером і Коллінзом. «Радіоактивні ізотопи». Це він уже чув раніше, але поняття не мав, що це. Треба буде попитати Праґера.

      Коли він проїхав повз будинок Макса Праґера, такий же, як і решта в ряду чепурних

Скачать книгу