LITMIR.BIZ

Скачать книгу

тут мешкав, вона пам’ятала поіменно. Знала згубні чи добрі звички ледь не кожного. На кого можна понадіятися, а кого треба присоромити. Знала, якому кавалерові що відповідати, коли дівчина не хотіла з ним зустрічатися чи навпаки. До кімнат хлопців пускала дуже рідко і лише, мабуть, тих, що або вміли вмовити, або могли добре заплатити. Не встигла ще закріпити шпиці, щоб заокруглити п’ятку, як перед столом постав Арсен.

      – Твоя, здається, на танцюльках, – невпевнено сказала баба Валя, не чекаючи запитання.

      – Та нема її там, – роздратовано мовив хлопець.

      – Тоді з іншим гуляє… – подивилася прискіпливо на ревнивого хлопця і стримала язика. Якщо кавалер запальний, то й нагрубіянити може.

      – Не вірю, що таке може бути зі Славою, – не дуже переконливо заперечив Арсен і подумав, що це йому стало б доброю наукою на майбутнє, – за те, що зволікав. Інші дівчата за ним бігають, а ця хоч би перший крок до примирення зробила. Тішив своє самолюбство й чекав: а раптом сама зголоситься, тоді виправдовуватись не доведеться…

      – Не будь таким упевненим, бо студентські літа минають швидко, і дівчина не стане чекати примарного щастя. Йди, вона цього року мешкає на третьому поверсі. Тільки дивись мені, довго не барися! – помахала чергова пальцем і щиро посміхнулася, випромінюючи доброту і спокій. – Ох уже ці молоді!

      Від спогадів Славу відволік стукіт у двері. «Кому ще чого бракує?» – подумала і невдоволено пішла до дверей. В коридорі стояв усміхнений Арсен.

      – Привіт! Я такий радий, що ти виявилася вдома, – не приховував своїх почуттів хлопець, геть забувши, що вони у сварці й розмову треба було б почати з вибачення.

      – Яким вітром тебе занесло у наші краї? – вдавано байдуже запитала Слава, впускаючи його до кімнати.

      Обвела поглядом кімнату: чи не залишили подруги якої білизни на бильцях ліжка. Глянула на підлогу, яку недавно помила (вона ще навіть добре не висохла). Вдоволено посміхнулася, бо ніби навмисне прибралася до його приходу.

      – Привіт! Я прийшов вибачитися перед тобою… – мнучись біля дверей, почав Арсен.

      – За що? Ти мене не образив, то нема потреби вибачатися. Просто ми різні люди і не підходимо одне одному для подальшої дружби, – тихо сказала Слава і готова була язика собі відкусити за ці слова.

      А що як він зараз знову зірветься і піде від неї назавжди? Того вона не витримає. І, щоб зняти напруження, призналася:

      – Я телефонувала тобі, але абонент постійно недоступний…

      – Ти й справді телефонувала? Я тобі тоді не встиг сказати, що загубив мобільник у тій сутичці, а інший придбав лише недавно. Серденько, я тебе кохаю і дуже шкодую, що ти погано про мене подумала. Я зухвалий, впертий і самовпевнений, а іноді буваю зовсім дурним, коли не думаю, що говорю, – він міцно пригорнув дівчину і поцілував. – За це літо я трохи подорослішав і вже навіть дещо дізнався про ваших вояків ОУН і УПА. З твоєю допомогою я буду знати

Скачать книгу