Скачать книгу

для Барб. Вона не ризикуватиме.

      Я озираюся й бачу, як двері в кінці коридору знову широко відчиняються і звідти виходять Барб і пай-дівчинка власною особою.

      Очі Барб звужуються, коли вона дивиться на мене, і я з невинним виглядом знизую плечима.

      – Що? Я говорю до Джулі.

      Вона пирхає, і вони вдвох проходять коридором до кімнати Стелли. Стелла поправляє маску, озираючись на мене, і на крихітну мить зустрічається зі мною очима.

      Я зітхаю, дивлячись їй услід.

      – Терпіти мене не може.

      – Котра з них? – уточнює Джулі, простеживши за моїм поглядом у коридор.

      Двері палати Стелли зачиняються за ними двома, і я озираюся на Джулі.

      Та дивиться на мене поглядом, який я бачив мільйон разів, відколи потрапив сюди. Її блакитні очі наповнені сумішшю «Збожеволів?» і чогось близького до турботи.

      Утім, здебільшого це таки «Збожеволів?»

      – Навіть не думай про це, Вілле.

      Я кидаю погляд на теку, що лежить перед нею, і в око впадає ім’я у верхньому лівому кутку.

      Стелла Ґрант.

      – Гаразд, – кажу я, наче нічого особливого не сталося. – Добраніч.

      Простую до палати 315, куди дістаюся захеканий, з повним горлом і легенями слизу й болем у грудях після вилазки. Знав би, що доведеться мало не марафон бігти по всій лікарні, може, потурбувався би прихопити з собою концентратор кисню.

      Ех, кого я обманюю?

      Дивлюся на годинник, переконуючись, що минула година, і відчиняю двері. Вмикаю світло, помічаю згорнуту записку від Гоуп і Джейсона на стандартних крохмально-білих лікарняних простирадлах.

      Як романтично з їхнього боку.

      Намагаюся не засмучуватись, що вони вже пішли. Мама витягла мене зі школи й перевела на домашнє навчання в режимі міжнародного туризму по лікарнях, відколи вісім місяців тому в мене знайшли бактерію B. cepacia. Наче до того моє життя вже не обіцяло бути сміховинно коротким, B. cepacia відгризе від нього ще величезний шмат, зруйнувавши й без того хрінову легеневу функцію швидше, ніж це вже відбувалось. І не бачити тобі нових легень, якщо у тебе всередині лютує бактерія, яку жодні антибіотики не беруть.

      Але «невиліковний» – то для моєї матері лише припущення, і вона рішуче налаштована знайти рятівне лікування, наче голку в скирті сіна. Навіть якщо для цього доведеться відрізати мене від усіх.

      Принаймні ця лікарня за півгодини їзди від Гоуп і Джейсона, тож вони можуть регулярно відвідувати мене й тримати в курсі всього, що я пропускаю в школі. Відколи я підхопив B. cepacia, почуваюся так, наче вони єдині, хто не поводиться зі мною, як із лабораторним щуром. Вони завжди такі були – може, тому ми так ідеально ладнаємо між собою.

      Я розгортаю записку і бачу в ній сердечко та написане охайним почерком Гоуп «Скоро побачимось! За два тижні тобі стукне аж 18! Гоуп і Джейсон». І це викликає в мене усмішку.

      «Аж 18». Ще два тижні – і я сам собі голова. Я покину це останнє клінічне випробування й цю лікарню і зможу зробити хоч щось у своєму житті, замість того щоб дати матері змарнувати його.

      Більше ніяких лікарень. Ніяких стирчань у вибілених будівлях по всьому світові,

Скачать книгу