55 - Джеймс Деларджи

Скачать книгу

я вдарив його, – продовжував Гіт. – Невелике діло. Він не хотів висувати звинувачень, я не хотів висувати звинувачень, але адміністратор однаково викликав копів. – Чоловік змовк. Він пильно подивився на Чендлера і, схоже, помітив щось, що йому не сподобалось. Можливо, вираз обличчя, який підказав чоловікові, що він рухається не в тому напрямку. – Ви робите велику помилку, – запевнив Гіт, і його голос раптом затремтів: – Коли я виберуся звідси… – Чендлер чекав вибуху та спровокованого люттю зізнання. Якщо йому вдасться впоратися з цим, перш ніж тут з’явиться Мітч, він уникне власного розстрілу. – Я натравлю на вас мого юриста чи будь-якого грьобаного юриста. А ще політиків. Мене попереджали, що на Заході повно збоченців, людей, які штрикають тебе ножем ні сіло ні впало, але опинитися у місті, де їх цілі юрми… – Тепер Гіта охопили почуття; з сухих губ розліталися бризки слини. Незабаром гнів перетвориться на розпач, і він битиме долонями в масні стіни. – Можна мені тут попити чогось? Чи, може, ввімкнете кондиціонер? У мене є права.

      – І серед них право зберігати мовчання, – нагадав Чендлер, розчаровано відходячи. Він сподівався якогось результату цього вибуху, якогось знаку, що за ґратами сидить той, кому слід там бути. А отримав лише неврівноважену балаканину.

      Зачинившись у кабінеті, Чендлер послухав зроблені сьогодні вранці записи, всотуючи голоси, що сочилися з колонок.

      Голос Ґабрієля вже напівзабувся, і, почувши його, Чендлер згризав себе зсередини через те, що дозволив чоловікові піти, хай навіть і не знав тоді, що це рішення хибне. Він прослухав усю розмову, намагаючись згадати Ґабрієлеву поведінку й те, як він тримався, виявити, чим вони різнилися із Гітом, визначити його слабкі чи непевні місця, щось, що схиляло би шальки терезів на його чи не його користь.

      Слухаючи, як Ґабрієль пояснював, що дослухався до дружньої поради пошукати роботи в глибині материка, Чендлер інстинктивно хотів повірити оксамитовому голосу, що лунав із плівки. Можливо, це врівноважений тон переконував його погодитися, а може, річ у тім, що сержант почув його історію першою, тому підсвідомо вона здавалася йому правдивішою. Як кавер на пісню, який ти почув спочатку, перетворюється у твоїй голові на оригінал.

      Запис тривав. Ґабрієль засмучений, що Гіт не проїхав повз нього. Щиро засмучений. Опис машини точнісінько такий, як у Гіта, – той самий колір, та сама нікчемність. А потім оця фраза: «Жоден вбивця не буде представлятися».

      Чендлер зупинив запис.

      «Жоден вбивця не буде представлятися».

      Сказав так, наче розумів, що робитиме вбивця, як убивця поводитиметься.

      Сержант знову нажав на кнопку відтворення. Ґабрієлів голос продовжив пояснювати, що вони поїхали в глиб континенту, що Гіт запевнив, наче знає кращі місця, де можна знайти роботу і платитимуть ліпше. Випита вода, дивний смак, яскравий опис, як вона його паралізувала. Повітка, і він, прикутий до стіни. Кайдани і верстак. Детальний опис приміщення й того, що в ньому.

      Погроза зробити його номером п’ятдесят п’ять. Намагання вирватися. Яскраво-червоні рубці

Скачать книгу