Аутсайдер - Стивен Кинг

Скачать книгу

мене.

      Ралф дивився просто перед себе. Руки міцно зчеплені.

      – Розповіси все, що схочеш, у відділку.

      – Трясця, та хай говорить, – мовив Рамадж. – Заощадить нам час.

      – Заткайся, Трою, – відказав Ралф, невідривно дивлячись на дорогу, що розгорталася попереду. Террі помітив, як на його шиї напнулися дві жили, утворивши цифру «11».

      – Ралфе, я не знаю, як ви на мене вийшли чи чому вам заманулося арештувати мене на очах у половини міста, але вам тут геть клепки позривало.

      – Усі так кажуть, – відмітив буденним тоном Том Єйтс, який сидів поруч. – Тримай руки на колінах, Мейтленде. Навіть носа не думай чухати.

      Террі почало прояснюватися в голові, не зовсім, але потроху, і він став пильнувати вказівки офіцера Єйтса (на форменій сорочці виднівся бейджик з ім’ям). У Єйтса був такий вигляд, наче він так і чекав нагоди вдарити свого арештанта, у наручниках чи без.

      Хтось їв у цій машині енчілади, Террі в цьому був упевнений. Може, куплені в «Сеньйорі Джо». Улюблена забігайлівка його дочок, вони завжди там багато сміялися – чорт, вони всією родиною сміялися й дорогою додому закидали одне одному, що хтось пускає гази.

      – Послухай мене, Ралфе. Будь ласка.

      Ралф зітхнув:

      – Окей, слухаю.

      – Ми всі послухаємо, – сказав Рамадж. – На всі вуха, друже, на всі вуха.

      – Френка Пітерсона вбили у вівторок. У вівторок по обіді. Про це в газетах писали і по телебаченню передавали. У вівторок, у ніч із вівторка на середу й у саму середу я був у Кеп-Сіті. Повернувся о дев’ятій чи дев’ятій тридцять у середу ввечері. Ці два дні хлопцями займалися Ґевін Фрік, Баррі Гуліган і Лукаш Пател, батько Бейбіра.

      На мить в автівці запанувала тиша, якої не уривала навіть рація – її напередодні вимкнули. На секунду Террі зрадів, бо повірив цілком і повністю – зараз Ралф накаже цьому великому копу за кермом зупинити машину. А тоді обернеться до Террі й із такими широко розчахнутими, винуватими очима скаже: «Ой, Господи, ото ми хука дали, атож?»

      Натомість, так само не обертаючись, Ралф промовив:

      – Ага. Ось і славнозвісне алібі.

      – Що? Не розумію, про що ти го…

      – Ти ж тямущий хлопець, Террі. Я це знав іще з самого нашого знайомства, коли ти тренував Дерека в Малій лізі. Якщо ти не зізнався, а я на це сподівався, хоч і не розраховував, то неодмінно мав би надати якесь алібі, – Ралф зрештою озирнувся, і Террі здалося, що він дивиться в обличчя геть незнайомої людини. – І так само неодмінно ми те алібі розіб’ємо. Бо ти попався. Ще й як попався.

      – А що ти робив у Кеп-Сіті, тренере? – спитав Єйтс.

      Раптом чоловік, який навіть не дозволяв Террі носа чухати, заговорив дружнім і зацікавленим тоном. Террі мало не розповів йому, чим там займався, але передумав. Логіка почала витісняти рефлекси, і він збагнув, що ця автівка, разом із її запахом енчілад, була ворожою територією. Час заткнутися й тримати рота на замку, поки до відділка не приїде Гові Ґолд. І тоді вони вдвох розберуться з цим неподобством. На це небагато часу піде.

      Террі

Скачать книгу