Чорт зна що. У кігтях Хапуна - Антология Юрій Винничук рекомендує

Скачать книгу

проти нечистим штукам, одначе найпевніше було одно, а се – костер.

      Тут маємо на думці найсумнішої слави часи церкви католицької, а саме в часі її найбільшого розцвіту, її могутности політичної, а се – інквізицію супроти єретиків та чарівників.

      Собор в Тулюзі за Інокентія ІІІ року 1220 постановив: Архієпископи та єпископи мають у своїх єпархіях зобов’язати присягою одного попа з помічниками, щоби перешукували мешкання і закутки, ловили викритих єретиків і їх оборонців та прихильників і видавали їх на кару. Дім їх має бути знищений. В кождій парохії усі від 14 літ (жінки від 12) мусять відприсягатися єресі. Заказуєсь перекладати Святе Письмо на живу мову. Тестаменти мають вартість тільки писані під доглядом попа і т. д. Найліпшим способом висліджувати єретика була тайна сповідь. Одначе й самі єпископи потребували догляду, проте самі папи взяли власть інквізиторську в свої руки, виконання її віддали Домініканам, а уряди світські мали виконувати розкази інквізиторів. Властиво карав світський уряд, тілько інквізитори видавали засуд.

      Інквізитор був годований коштом громади, надто йому припадала третя часть маєтку сконфіскованого у засуджених, та з часом ті сторожі чистої віри загарбували весь маєток своїх жертв. З єресями сполучено також умови з чортом, а далі й чарівництво. У сей спосіб інквізитори не могли ніколи спочивати. Ніщо не дає такого поняття про могутність чорта, як саме сі нагінки за його слугами. Мало бракувало, казав хтось, щоби чорт не звів цілого роду людського до поганої магії, а інквізитори не попалили всіх людей. Гонення чарівниць відбувались найбільше в XV–XVII ст. Ще коло року 800 загрозив Карло Великий смертю тому, хто би карав якихось ніби чарівників. Подібно і єпископ ліонський Аґобард (пом. 840), один із найясніших умів у християнстві, назвав віру в чари туманенням люду. А навіть «варварський» король Коломан угорський (1095–1114) задекретував: нема чарівниць і нікого за чари судити не вільно.

      Та такий ясний погляд не довго тривав. У XІІI ст. святий Тома з Аквіну, сей «другий Христос», документує існування чарів. Інокентій IV запроваджує тортури, проти яких гостро був виступив чотириста літ тому папа Микола І. Церков стає охороною забобону. З літами процесів о чари набирається все більше. Папи перевищують одне одного в жорстокости, яку вони зовуть Божою війною проти чорта. А день 5 грудня 1484, день появи булли Інокентія VIII – пам’ятний в історії католицьких народів. Тут списані постанови і норми щодо виконування інквізиції, розпочато еру постраху і лютости, якої не було ніколи в історії людськости. В самій Льотарінґії за 15 літ спалено 900 людей і стілько ж за 5 літ у вірцбурзькій дієцезії; сто людей щороку палено в дієцезії Комо; в Тулюзі спалено 400 на один раз. Ніхто не міг бути безпечний проти закиду чарівництва. Кого раз оскаржено, той майже напевно попадав на костер, бо тортура виневолювала зізнання, яких тілько інквізитори бажали.

      Нині нема ні інквізиції, ні процесів о чарівництво, одначе віра в чари ще не вимерла. Не кажемо про простий люд, але не мине й рік, щоб

Скачать книгу