LITMIR.BIZ

Скачать книгу

Нога, Облом і Свин слів із букв не складали, бо не знали букв, зате чудово бігали і вміли заганяти здобич.

      Книжник спиною відчув, що зараз його схоплять. Він різко звернув із стежки, проломившись крізь кволу поросль молодого осичника і, перечепившись через невидимий у траві пеньок, полетів сторчголов схилом.

      Позаду зареготали, знову пролунав пронизливий свист.

      Книжник зробив запаморочливий кульбіт, намагаючись утриматися на ногах, проїхався фізіономією по землі, перекинувся кілька разів, остаточно втративши орієнтацію, і важко впав у щось мокре, гаряче, липке, що пахло плоттю та фекаліями. Він спробував крикнути, але не зміг, завовтузився, немов напіврозчавлений жук, вивільняючись із якихось слизьких джгутів, що сковували рух, і таки вислизнув.

      Очі довелося продирати, вії злиплися. Неприємне місиво було навіть у роті. Книжник став навпочіпки і побачив перед собою розпороте черево діра, куди він гепнувся при падінні, скручений клубок синьо-червоних кишок, з яких він виплутувався, закинуту голову рогатого звіра із темним язиком, який стирчав між губ, і зрозумів, чим наповнений його власний рот.

      Його вирвало – раз, удруге.

      Голоси переслідувачів раптово змовкли.

      Книжник знесилено прихилився до туші, стираючи з обличчя густе місиво зі звірячої крові і вмісту розпоротих кишок, і побачив вождів, що стояли за два десятки кроків від нього. Вони не втікали й не наближалися, просто завмерли на місці зі зброєю в руках, причому стволи дивилися в землю.

      Між вождями та Книжником, розставивши ноги на ширину плечей із явною готовністю до стрибка, стояла людина у високих черевиках і камуфляжній куртці з каптуром, невисока, руда, коротко стрижена. У долоні її правої руки був загрозливо затиснутий тесак – величезний, закривавлений. У лівій руці (цього Книжник відразу не помітив) вона тримала пістолет, ствол якого теж дивився в землю, але судячи з того, як стояла людина, як були зігнуті в колінах її ноги, розвернуті плечі, було зрозуміло, що якоїсь миті, якщо буде на те причина, гримне постріл.

      І цей постріл буде влучний.

      Вожді мовчали.

      Незнайомець мовчав.

      Книжник зрозумів, що і йому не слід розкривати рота.

      – Це наш дір, – промимрив нарешті Облом. – Це ми його загнали…

      Людина нічого не сказала і навіть не поворухнулася.

      Книжник дивився на неї зі спини і раптом із жахом побачив, як із каптура камуфляжної куртки вислизнуло щось рудо-чорне, хвостате і швидке. Мить – і звір завмер у людини на плечі стовпчиком.

      – Білка…

      Тепер Книжник зрозумів, хто стоїть між ним і вождями.

      Білка.

      Він не бачив її з минулої осені.

      Її називали так за рудий колір волосся, за міцні зуби і за те, що вправно лазила по деревах – вона з такою спритністю стрибала з гілки на гілку, що у спостерігачів мимоволі завмирало серце.

      Якось Білка знайшла розорене воронням гніздо білки, вигодувала одне дитинча, і те не сходило з її плеча ні вдень,

Скачать книгу