Скачать книгу

їй: – «Я теж самітний, як місяць…»

      А Ізі спитала:

      – Тому ти такий зажурений, сумний?

      Може, було й нечемно таке казати? Але ж, мабуть, ні. Бо той ефеб відповів відразу, без незадоволення:

      – А ти це зауважила? – Й додав: – Хіба ж такому метеликові, як ти, самітність видається тяжкою?

      – Нарікати марно, – спустила Ізі свої довгі вії й задивилась на медальку, що її юнак мав на шиї. А потім додала тихо: – Треба приймати своє життя таким, як дають його боги.

      А він на те:

      – Говориш, як віщунка Сибілла. Хто тебе навчив цьому?

      – Сибілли ніхто не навчав! – кинула Ізі вже на бігу, бо треба було знов «до кола».

      Ізі роздмухала жарівню, поставила варитись ранішній кулешик, сіла на кам’яній лаві біля Гелене, обхопила руками коліна й розповідала знову:

      – Коли я, вертаючись додому, добігла до надбережжя, ніби розжеврювалось. Прокидались морські птахи й різкими покликами вітали день. На рожево тремтячий нашерх моря виплив човен. Вітрило – як ніжне рожеве крило. А біля того крила – юнак. Геленіон! Це був він! Мій Ерос! Моє серце наповнилось радістю, що, як солодке вино з амфори, переливалась через вінця! Куди, куди несеш мене ти, серце? Чого плигаєш, мов кінь, що зі скелі сліпим скоком метнувсь у прірву! І, зненацька – знаєш, Геленіон – з-під скелі зірвались меви! Справа – ліворуч! Справа – ліворуч полинули в жовто-рожеве повітря. Як пелюстки білих квітів. Коливались над зрябілою поверхнею розвеселеного моря. А Ерос вітав мене з човна.

      Геленіон перестала прати і з цікавістю слухала подругу.

      – І, ти, поетко, склала нову пісню? – спитала вона

      – А як же інакше? – здивувалась Ізі. – Ти ж сама розумієш: коли вранці перед тебе справа наліво вилетять птахи, це віщує щасливий день.

      І Ізі заспівала повним, оксамитним контральтом:

      Щасливий день! Ясний мій день!

      Ти радісно почався.

      У серці дзвоники дзень-дзень.

      Мені ж сам бог з’являвся.

      Схили же, небо, келих свій

      І щастям всю мене полий.

      З вікна поверху висунулась лиса голова:

      – І нема вам упину, цокотухи? Як перестануть цесарки, тоді заводять оці… цикади та музи з передмістя! Скажім для прикладу, хоча б бога посоромились!

      – Але! Сховайся, місяцю, бо ж надворі вже день давно! – відбила жарт грекиня. – Тільки ж, бачу, філософ забув, що сьогодні він мусить вийти э дому зрання.

      – З такими грішницями справді все забудеш. Бо ж мені з вами таки й не по дорозі.

      – Якщо до шиночку, то дійсно… Попіни й таберни нам справді не по дорозі.

      – Попіни, попіни, – передражнив Гелене філософ Стробус. – Жінота, скажім для прикладу, говорить найкраще про те, чого не тямить. – І з цими словами сховався.

      – Ізі-і! Не дуй же так у жарівню! Посиплеш сажею всі мої ексоміди, – повернулась грекиня до жарівні. – Але я, власне, не розумію, чого ти так радієш?

      – Як тобі це зрозуміти, мила Геленіон, коли ти взагалі не тямиш, що то таке радість!

      – Навпаки. Саме тепер, коли

Скачать книгу