ТОП просматриваемых книг сайта:
Сон тіні. Наталена Королева
Читать онлайн.Название Сон тіні
Год выпуска 1938
isbn
Автор произведения Наталена Королева
Серия Юрій Винничук рекомендує
Издательство OMIKO
Оплески привітали її несподівану відповідь.
Вловила сяйливий усміх Антіноя, задоволений погляд Доріс. А Хризіс притягла її до себе й поцілувала, як приятельку.
– Ще живе вогонь натхнення в дівочих грудях, – сказала Доріс.
– Чи давно ти танцюєш, дитино? – запиталася Хризіс і посадила Ізі біля себе на своє ложе.
– Сьогодні перше моє соло.
– Перед тобою світлий шлях.
Хризіс відстебнула смарагдове намисто – Лізіїв подарунок – й одягла на Ізіну шию.
– Візьми це. Це не платня. Бо митцеві не можна заплатити за натхнення. Це – пам’ятка про симпозіон, на якому тебе обняла Терпсіхора. Хай ця дрібничка принесе тобі щастя.
І, нахилившись до дівчини, тихо додала:
– Це сильний амулет. Бережи його. А як будеш потребувати поради чи помочі – навідайся до мене. Хризіс пройшла твій шлях і… має добру пам’ять.
Лізій почув останні слова й зрозумів, що сказані були ці слова, може, більше для нього, ніж для Ізі.
III. В храмі Серапіса
Не посилав я пророків тих, а прибігли вони самі. Не говорив я їм, а вони пророкували.
– Варта цезарева! Що? Не чуєш? Так човгай сюди, стара кертице, й подивись! – нетерпеливився Пріск під брамою Серапеума, головної александрійської святині.
– Заспокійся, центуріоне, – стримував його Татіан, пануючий над собою і в найкритичніших обставинах. – Мусить же вартівник виконати всі розпорядження! Ми ж на тому виграємо, що все відбувається в належному порядку.
– Коли ж стільки марнується часу.
Татіан спокійно поглянув на зорі:
– Часу вистачить на все. В Лохіасі всі ще сплять. А симпозіон потриває… коли потім схочеш ще забавлятись.
– А чом би й ні? – дратувався Пріск. – Ми, вояки, призвичаєні робити все махом. І не терпимо перешкод.
– Але – без гніву, – знуджено сперечався Татіан. – Згадай, як нас вчили в дитинстві: «Гніваєшся, Зевсе? То правда не з тобою».
Третій – Антістос, юнак, що перед годиною розмовляв на симпозіоні з Татіаном і Пріском, весело засміявся:
– Ми ж мусимо зробити все так, щоб було якнайбільше правди.
І з виразом незадоволення глянув на Пріска. Татіан відповів очима:
– Байдуже…
В простір маленького віконця просунулась рука з невеликою лампочкою. Віхтик жовтавого світла лизнув обличчя тих, що порушували священну тишу храму в неналежний час.
– Вас тільки троє?
– А на тебе треба цілу когорту? Ще, може, й з катапультами?
Антістос досадним рухом стримав Пріскову лайку, бо вартовий уже відхиляв прибічні вузенькі дверцята, в яких ще запитав:
– А гасло?
– Ло-хі-ас!
Антістос швидким рухом відкрив полу своєї каракали й підніс руку майже до обличчя вартового.
Той, без роздратування чи тіні образи, уважно проглянув перстень на пальці юнака, протяг ще раз світлом по обличчях