Василь Стус - Олег Дорошенко Знамениті українці

Скачать книгу

без воєнної кафедри восени так чи інакше чекатиме повістка до Збройних сил (він ще сподівався знайти спосіб уникнути служби), а свідоме намагання вирватися з Донбасу до «справжньої України, де говорять українською». Втім, особливих ілюзій щодо цього не мав, апріорі був налаштований скептично. Як напише вже з нового місця Дідківському: «Ми там, в Сталіно, вели немудрощедре життя, як зв’язок, що тримався словесною тиною, павутинням словесним. А ґрунту – не шукали. Не шукаю я його і зараз, бо наперед знаю – даремно. Одне – міщанство, інше – те, що багатьом для цього б треба було заздалегідь вилити переляк». Однак саме це «немудрощедре життя» його «вигнало зі Сталіно, як селюка, може, як занадто холерика, і – може – як безнадійного романтика».

      Отже, місцем його вчителювання стало глухе село Тауж-не Гайворонського району на Кіровоградщині – без радіо, а часто й без світла. «Тут і свої за і проти, pro i contra. Багато горілки – а це куди краще, ніж сільське кіно а чи танці. Та мало літератури, особливо періодики. А без неї – біда». Тож у чималій нагоді сталися книжки, які йому вдалося розмістити в своєму багажі – «Гете і Верхарна, Олеся і Рильського, Словацького і Елюара, доброго Радхакришнана і Вінкельма-на, цнотливу Рамаяну і цнотливу Сельму Лагерльоф». З перших днів відмітив, що «народ тут щиро-добрий, словом, «здесь русский дух, здесь Русью пахнет». Мова – як на Вінниччині, багата і співочо-яскрава. Рай і ад. Вони спряглись над високим таужнянським небом… Ще раз – люди тут мені по нутру. Для мене це важить багато».

      За два місяці – день у день – які Стус пропрацював у Таужнянській семирічній школі, він устиг залишити по собі теплу пам’ять. «До нього учні горнулися… Після уроків він залишався з учнями, хотів більшої грамоти їх вивчити… Бідне тоді було село, школа під соломою… Полюбив він Таужне наше, учнів своїх», – згадує його колега й ровесник Кузьма Цимбалистий. Як і в Максимільянівці, вчителі відмічали чистоту й літературність його вимови. «В Василеві нас вражала висока культура в усьому. Найкраще це відчувалось у розмові. Він приїхав сюди вчителювати із Донбасу, а нам було соромно за себе, що так калічимо рідну мову. Проте він ніколи не дорікав нам, не було цього». Останнє зауваження не випадкове: КДБ згодом збиратиме компромат на Стуса навіть тут, і одним з постійних запитань буде: «А чи не поправляв він вас, коли ви якесь слово не по-українськи говорили?»

      Стус почував себе в Таужному дещо суперечливо: «Тоскно і мило. Радісно і сумно». Сумно, як пояснював у листі до Лазоренка, «від того, що я далеко од дому, більше – од того, що умови праці несприятливі, ще більше – од того, що я, зробивши «вилазку» в село, якимось бар’єром а чи відгороджуюсь од людей, а чи вони од мене». Але все ж таки, «хоч одержую 611 крб. на руки, хоч сварюсь з сильними миру (ти впізнаєш у цьому давнього Василя?), але я радий, бо я – атакуючий». Настало якесь емоційне виснаження. Віршів у цей час пише мало й ставиться до результатів своїх поетичних спроб суворо: «…вони – я це часто помічаю – якось

Скачать книгу