LITMIR.BIZ

Скачать книгу

що, Лютославе, ми доручаємо тобі велику таємницю королівства, – говорив Данило. – Ми не будемо запитувати тебе, чи справишся ти з цим. Нам навіть не треба знати, чи згоден ти. Повторюю: вільного часу не залишилося. Зовсім скоро сюди можуть наскочити люди Казимира, а до того часу тебе тут не повинно бути.

      Вражений почутим, Лютослав не спромігся навіть на слово. Побачивши такий стан гостя, Теодор Варра запитав:

      – Ти згоден?

      Перш ніж Лютослав відкрив рота, продовжив Тобільський.

      – Не хочу лякати, але ти не вийдеш звідси, не сказавши «так!», – попередив він.

      Лютослав закрив рота. Натомість тільки кивнув головою.

      – Хочу, щоб ти зрозумів наступне. Зараз староста Дедько прийматиме у нижньому замку гостей – назвемо їх так, – продовжив Данило. – Нам стало відомо, що Казимир не затримається у Львові й майже одразу повернеться до себе у столицю. Ціною такої уступки буде передача полякам королівських регалій.

      Від почутого у Лютослава перейняло подих. Зауваживши реакцію юнака, Тобільський криво посміхнувся.

      – Можеш бути спокійний: полякам віддадуть копії. Майстерно зроблені, але все ж копії.

      – А справжні регалії ми довіряємо тобі, Лютославе! – продовжив Варра. – І це буде тією таємницею, котру ти і твої нащадки берегтимуть доти, доки не прийде час.

      Спантеличений почутим, Лютослав переводив погляд з одного співрозмовника на іншого.

      – У тебе є любка? – поцікавився Тобільський.

      – Є! – підтвердив Лютослав і при цьому намагався вгадати, що зараз робить Благослава.

      – Ти одружишся і народиш дітей. Первістковісину передаси те, що почуєш тут, а він уже передасть своєму сину. Запам’ятай: цей ланцюжок не має перерватися ніколи! Повторюю – ніколи! Інакше на твій рід ляже прокляття.

      – І зрозумій – це не просто погроза, – продовжив Вар-ра. – На тобі і твоєму родові лежатиме відповідальність за долю Русі. Кому належатиме цей предмет – той і правитиме цією землею. Полякам – вони й господарюватимуть, угорцям – то вони. Потомкам Данила – лише тоді буде Русь!

      – І для всіх нас важливо, щоб це повернулося до нащадків Данила, – знову озвався Данило Тобільський.

      – Але ж княжих нащадків не залишилося! – розгублено вставив Лютослав.

      – Це ти так думаєш! Як і Казимир! Як, за великим рахунком, і всі решта! У нас немає підстав переконувати їх у їхній неправоті.

      Десь зовсім недалеко хтось забив у дзвони.

      – Казимир в’їхав у замок, – здогадався Теодор Варра. – У нас мало часу. Повторюю: у нас немає наміру вмовляти тебе, Лютославе!

      – Не треба мене вмовляти, – заспокоїв його і Тобільського юнак. – Я готовий. Куди мені подіти королівські регалії?

      Тобільський з Варрою усміхнулися.

      – Боюся, ти нас не зрозумів, юначе, і це добре, – сказав Данило Тобільський. – Регалії короля вже сховані в надійному місці. Тобі ми доручаємо зберігати таємницю, де вони лежать.

      Із цими словами Тобільський прийняв переданий Варром скручений руркою пергамент.

      – Бережи

Скачать книгу