LITMIR.BIZ

Скачать книгу

та жарко, поки його не поховають. І так, я подбав про те, щоб ніхто не залишив кавалка трупа собі на згадку. – Він насупився, звівши брови докупи. – Ти ж знаєш, я не ідіот.

      Баст явно розслабився та знову влаштувався в кріслі.

      – Знаю, що ви не ідіот, Реші. Але я сумніваюся, що половина цих людей могла б посцяти проти вітру без допомоги. – На якусь мить він неначе замислився. – Навіть не уявляю собі, чому там був лише один.

      – Можливо, вони перемерли під час переходу через гори, – припустив Коут. – Усі, крім цього.

      – Можливо, – знехотя визнав Баст.

      – Можливо, річ була в тій бурі, що сталася кілька днів тому, – зауважив Коут. – Така й фургон перекине, як казали в нас у трупі. На такому вітрі та в такий дощ один міг відбитися від зграї.

      – Ваша перша думка мені більше до вподоби, Реші, – збентежено промовив Баст. – Троє-четверо скрелів пройшли б цим містечком, як… Як…

      – Як розжарений ніж крізь масло?

      – Швидше як кілька розжарених ножів крізь кількадесят фермерів, – сухо відказав Баст. – Ці люди нездатні захищатися. Б’юсь об заклад, що в усьому цьому містечку не набереться й шести мечів. Утім, мечі – не бозна-який захист від скрелів.

      На якийсь час запала вдумлива тиша. За мить Баст почав соватися.

      – Якісь новини є?

      Коут хитнув головою.

      – Сьогодні вони до новин не дійшли. Фурман перервав усе, ще коли вони розповідали байки. Гадаю, це вже щось. Завтра ввечері вони повернуться. Тоді в мене буде якась робота.

      Коут бездумно встромив ложку в печеню.

      – Я мав купити того скреля у Фурмана, – почав міркувати він. – За ті гроші він міг би купити нового коня. Люди приходили б звідусіль, щоб його побачити. У нас нарешті могли б з’явитись якісь клієнти.

      Баст нажахано поглянув на нього без жодного слова.

      Коут заспокійливо змахнув рукою, якою тримав ложку.

      – Басте, я жартую. – Він кволо всміхнувся. – Та все одно було б добре.

      – Ні, Реші, це однозначно не було б добре, – з притиском вимовив Баст.– «Люди приходили б звідусіль, щоб його побачити», – глузливо повторив він. – Атож.

      – Клієнти – це було б добре, – роз’яснив Коут. – Обслуговувати когось було б добре. – Він знову встромив ложку в печеню. – Що завгодно було б добре.

      Вони посиділи якийсь час. Коут насуплено вдивлявся в миску печені в себе в руках, думками, судячи з погляду, перебуваючи десь далеко.

      – Ти, напевно, почуваєшся тут жахливо, Басте, – нарешті промовив він. – Певно, геть знудився.

      Баст знизав плечима.

      – У містечку є кілька молодиць. Чимало дівок. – Він усміхнувся на повен рот, як дитина. – Зазвичай я веселю себе сам.

      – Це добре, Басте, – знову запала тиша. Коут відправив до рота ще ложку, пожував, проковтнув. – Знаєш, вони думали, що це – демон.

      Баст знизав плечима.

      – По-своєму слушно, Реші. Мабуть, така думка для них найкраща.

      – Я знаю. Власне, я їх сам до неї підводив. Але ти знаєш, що це означає. – Він зазирнув Бастові у вічі. – Наступні кілька днів справи в коваля йтимуть

Скачать книгу